внутрішнього ринку продовольством й необхідність вико-нання експортних торгових зобов'язань зу-мовлюють потребу не тільки стабілізувати, а й збільшити у найближчій перспективі вироб-ництво сільськогосподарської продукції на 5— 10%. Проте наявність потрібної кількості про-дукції буде лише першою передумовою для формування ринку продуктів харчування. Низькі, конкурентоздатні затрати на вироб-ництво — друга передумова. І нарешті, вирі-шальне значення матиме постійне забезпе-чення високої якості запропонованих на рин-ку продуктів, розширення їх асортименту тг поліпшення зовнішнього оформлення товару Щоб подолати негативні тенденції у роз витку ринку продовольства, слід, насамперед посилити державне регулювання ринкови; відносин, підвищити ефективність викорис тання ресурсів, розширити державну допомо гу господарствам. Держава може здійснюва ти регулювання ринку через цінову й кредит но-податкову політику. Цінова політик. держави тільки тоді буде ефективною, коп ціни на сільськогосподарську продукцію за безпечать необхідні темпи розширеного віл творення виробництва, а прибуток на вкладе ний капітал буде не нижчим, ніж за інших не прямів його використання. Це є можливим з умов прийняття Закону України про використання мінімальних цін на сільськогоспода; ську продукцію, надання державних дотацій сільськогосподарському виробництву, розшірення, у першу чергу, експортних субсидій і скасування ПДВ. А щодо кредитної політики, то тепер доцільно видавати безпроцентні кре-дити на закладання багаторічних насаджень і догляд за ними до вступу їх в експлуатацій-ний період, а також у 8—10 разів зменшити існуючі кредитні ставки і в 2—3 рази продов-жити строки повернення кредитних сум. Ни-нішні надто високі податки та проценти на по-зичковий капітал буквально розоряють сіль-ськогосподарські підприємства.
Поліпшити економічне становище госпо-дарств могло б впровадження такого заходу, як повернення з бюджету суми ПДВ, випла-ченої постачальникам за виконані роботи, на-дані послуги, придбані матеріальні ресурси, пальне, основні засоби виробництва й нема-теріальні активи.
У період переходу до ринкової економіки (поряд із розвитком нових, конкурентоздатних джерел поставок засобів виробництва, а та-кож нових каналів збуту, зберігання, перероб-ки і розподілу продукції) слід поліпшити дер-жавні поставки, відновити держзамовлення на всі види сільськогосподарської продукції, роз-ширити інтервенційні заготівлі.
Доцільно практикувати укладання ф'ючерсних контрактів, пільгове кредитування сільськогосподарських підприємств, забезпе-чення зустрічного продажу їм необхідних ре-сурсів за пільговими цінами.
Слід розширити захист вітчизняних това-ровиробників, 1 зокрема:
збільшити митний податок на імпорт про-дуктів;
скасувати попередню оплату та податок (акциз на спирт) на експорт продуктів;
увести граничну торговельну надбавку (не більшу 20%) на вітчизняну сільськогоспо-дарську продукцію;
створити сприятливі умови для увезення ресурсів, необхідних для впровадження прог-ресивних технологій вирощування й перероб-ки продукції, звільнивши господарства від сплати митного податку та ПДВ;
реалізувати комплекс заходів щодо роз-ширення зовнішнього ринку сільськогоспо-дарської продукції і продуктів її переробки.
Державна допомога вітчизняним товаро-виробникам повинна мати й непрямий харак-тер — це прийняття законодавчих актів щодо розвитку конкуренції та захисту товаровироб-ників і споживачів, забезпечення ринковою І статистичною інформацією, встановлення і контроль за дотриманням стандартів якості, митний протекціонізм тощо.
Головним резервом насичення внутріш-нього ринку продуктами й розширення їх екс-порту є поліпшення використання наявних ресурсів господарств і біокліматичного потен-ціалу України завдяки впровадженню інтен-сивних ресурсозберігаючих технологій, по-глибленню спеціалізації виробництва, удоско-наленню розміщення культур, поліпшенню структури посівних площ, розширенню пере-робки і зберігання продукції в місцях її виро-щування, а також у результаті перебудови структури виробництва на ресурсоекономний, особливо енергоекономний тип відтворення.
Розвиток ринку продовольства залежить не тільки від підвищення ефективності сіль-ськогосподарського виробництва та вдоскона-лення системи маркетингу, а й ще більшою мірою від добробуту і багатства самих праців-ників села. Чим біднішими вони стають, тим менше вони виробляють продукції, а це, у свою чергу, посилює бідність, призводить до того, що населення постачається переважно не за рахунок місцевого виробництва, а зов-нішнього ринку. Особливо велике зубожіння селян спостерігається після «лібералізації» цін за умов функціонування в країні нерегу-льованого ринку. Основні причини погіршен-ня життя народу України — це високі подат-ки на предмети першої необхідності (податок на добавлену вартість), спад виробництва, збільшення непрацюючих людей, самоухи-лення держави від регулювання ринку, пере-ливання державного капіталу України у при-ватний капітал зарубіжних країн, низький рі-вень заробітної плати, який нині не забез-печує навіть простого відтворення робочої сили, несвоєчасна виплата заробітної плати та відпустки без оплати. Існуючі затримки з виплатою заробітної плати, за нашими підра-хунками, знижують купівельну здатність насе-лення на 25—30%. Ще більшими темпами відбувається процес зубожіння міського насе-лення. Останнє змушує його в боротьбі за виживання тимчасово займатися вирощува-ням картоплі та овочів на невеликих ділянках (громадські городи), розміщених на значній відстані від міста. Це виробництво грунтуєть-ся переважно на ручній праці і ведеться у більшості випадків із порушенням агротехні-чних вимог, а тому неефективне, продукція неконкурентоздатна. Така організація вироб-ництва цих продуктів спричиняє марнотрат-ство земельних і трудових ресурсів.
Таким чином, стратегія формування рин-ку продовольства повинна грунтуватися на врахуванні купівельної здатності населення, на можливостях зміцнення вітчизняного сіль-ськогосподарського виробництва, розвитку системи маркетингу, всебічне стимулювання експорту та обмеження імпорту продуктів, розширення державного регулювання ринко-вих відносин.
Екологічні проблеми
Поруч із вище перерахованими проблемами харчової промисловості важливе місце посідає екологічні проблеми. Ця проблема має дві сторони:
по-перше підприємства харчової промисловості утворюють складну екологічну ситуацію, тому що вони знаходяться, як праило, та мають низькі ступені захисту, перероробки, очистки стічних вод, шкідливих викидів у повітря (харчова промисловість потребує великої кількості тепла для переробки);
та з другого боку від харчової промисловості чекають високоякісних екологічночистих продуктів, для виготовлення яких потрібна екологічночиста сировина – що є великою проблемою для вітчизняного сільскогосподарського виробництва.
Тож виходить, що по-перше підприємства створюють важку екологічну ситуацію викидами шкідливих речовин у повітря, а також забруднена шкідливими речовинами вода попадає на
