сприяти внесенню корективів у традиційні методи класичної харчової токсикології. М.Г. Проданчук [12] вважає, що методи токсикогеноміки для оцінки безпечності харчових продуктів — це не тільки потужний механізм визначення індивідуальної чутливості до дії харчових речовин чи забруднювачів, адже однакова генно-експресорна відповідь на дію хімічної сполуки для різного генотипу буде мати різні наслідки — це можливість дослідження субтоксичної дії подій, що призводять до розбалансування геному та зумовлюють зміни реактивності організму у відповідь на дію інших додаткових чинників. Все це дає можливість встановлення індивідуалізованих механізмів розвитку патологічних процесів (алергенних реакцій, канцерогенезу та ін.) на більш високому рівні чутливості.
У кінці XX ст. отримано більш як 300 генетично модифікованих продуктів. Для їх токсиколого-гігієнічної оцінки вчені використовують концепцію еквівалентності, згідно з якою оцінка грунтується на порівнянні генетично модифікованої рослини із своїм аналогом, створеним звичайним шляхом. Концепція еквівалентності піддається справедливій критиці. У разі її використання для оцінки генетично модифікованих продуктів виникає кілька ще невирішених проблем. Серед них визначення токсичних властивостей модифікованих білків, вивчення їх біодоступності, можливість генної передачі до організмів інших видів, можливість незапланованих ефектів від дії нової генетичної конструкції. Так, не виключена можливість окремих генів-промоторів вірусного походження виступати індукторами канцерогенезу [13].
Отже, першочерговою задачею є створення надійних засобів ідентифікації чужорідного генетичного матеріалу в трансгенній продукції. Одним з таких засобів є простий і водночас досконалий метод виявлення трансгенної ДНК за допомогою полімеразної ланцюгової реакції. Наявність наборів стандартних касет експресії, які застосовуються в світовій практиці для отримання трансгенних рослин, висока чутливість і швидкість отримання результатів, відносно невелика вартість дослідження роблять реальним його впровадження для токсикологічної оцінки генетично модифікованих продуктів [10]. Проблема безпеки генетично модифікованих продуктів викликає серйозні суперечки серед вчених та широких мас споживачів. Позитивні моменти створення цієї продукції: підвищення врожайності, економічні переваги, захист від шкідників, але вони не мають створювати невпевненості в безпечності нових технологій. Очевидно, це питання буде вирішене в недалекому майбутньому.
Таким чином, у ХХ ст. харчова токсикологія досягла значного розвитку. Тепер вона ґрунтується на більш широкому уявленні про потенційну токсичність харчових продуктів. У кінці ХХ ст. сформульовано поняття ризику і дана його оцінка, розроблені гранично допустимі рівні токсикантів у харчових продуктах та високочутливі методи їх визначення. До досягнень харчової токсикології в ХХ ст. слід віднести також краще розуміння механізмів токсичності хімічних сполук як природного, так і антропогенного походження.
Література
1. Трахтенберг І.М. Книга о ядах и отравлениях. К.: Наукова думка, 2000. —368 с.
2. Штабський Б.М., Гжегоцький М.Р. Ксенобіотики, гомеостаз і хімічна безпека людини. —Л.: Наутілус, 1999. —307 с.
3. Эйхлер В. Яды в нашей пище. —М.: Мир, 1993. —189 с.
4. Toxicology letters: Abstracts of the Intern.Congr. of toxicology. —Paris, 1998. —270
5. Смоляр В.І. Фізіологія та гігієна харчування. К.: Здоров'я, 2000. —332 с.
6. Смоляр В.І. Сучасний стан харчової токсикологі // Сучасні проблеми токсикології, 2000. —№3. —С. 53—56.
7. Покровский А.А. К теории действия биологически активных веществ пищи. В кн.: Научные основы разработки продуктов детского и диетического питания. —М., 1976. —С. 7—34.
8. Лаврушенко Л.Ф. Окисні процеси в мітохондріях під впливом ксенобіотиків та їх аліментарна корекція. Автореф. докт.дис. К., 1998. —32 с.
9. Циганенко О.І. Нітрати в харчових продуктах. К.: Здоров'я, 1990. —51 с.
10. Проданчук М.Г. Токсиколого-гігієнічні основи безпечності харчових продуктів // Журнал АМН України, 2002. —Т. 8, №4. —С. 693—702.
11. Jannaccone P.M. Toxicogenomics: The call of wild chip editorial // Environ. Health Respect. —2001. —109. —P. A8—A11.
12. Проданчук М.Г., Подрушняк А.Е., Антонович Е.А. Принципы оценки токсикологических экспериментов на животных с учетом различной чувствительности к токсикантам взрослых и детей // Сучасні проблеми токсикології, 2001. —№3. —С. 9—16.
13. Method development in relation to regulatory requirement for the detection of GMOs in the food chain. —Brussels: IZSI Europe, Report Series, 2001. —54
Будова гена. Ген — інформаційна структура, яка складається з ДНК, рідше РНК, і визначає синтез молекул РНК одного з типів: іРНК або рРНК, за допомогою яких здійснюється мета-болізм, який зрештою приводить до розвитку ознаки. Мінімальні за розмі-ром гени складаються з кількох десят-ків нуклеотидів. Гени синтезу великих макромолекул включають кілька сот і навіть тисяч нуклеотидів. Незважаючи на великі їх розміри, вони залишають-ся невидимими. Наявність генів вияв-ляється за наявністю ознак організму, за їх проявом. Загальну схему будови генетичного апарату прокаріот запропонували французькі генетики Ф. Жакоб і Ж. Моно (1961р.)
Сучасний стан теорії гена. У резуль-таті досліджень елементарних одиниць спадковості сформувалось уявлення, яке носить загальну назву теорії гена. Основні положення цієї теорії:
1. Ген займає певну ділянку (локус) у хромосомі.
2. Ген (цистрон) — частина молеку-ли ДНК, яка має певну послідовність нуклеотидів, являє собою функціональ-ну одиницю спадкової інформації. Кількість нуклеотидів, які входять до складу різних генів, різна.
3. Всередині гена можуть відбувати-ся рекомбінації (до неї здатні части-ни цистрона — рекони) і мутації (до них здатні частинки цистрона — мутони).
4. Існують структурні і функціональ-ні гени.
5. Структурні гени кодують синтез білків, але ген не бере безпосередньої участі у синтезі білка. ДНК—матри-ця для молекул іРНК.
6. Функціональні гени контролюють і спрямовують діяльність структурних генів.
7. Розташування триплетів із нукле-отидів у структурних генах колінеарне до амінокислот у поліпептидному лан-цюзі, який кодується даним геном.
8. Молекули ДНК, які входять до складу гена, здатні до репарації, тому не всі пошкодження гена ведуть до му-тації.
9. Генотип складається з