стручків чи пелюсток. У заміжніх жінок побуту-вала намітка, поверх якої голову інколи обвивали складеною в смугу хусткою. На свята одягали багато шийних, вушних і ручних прикрас: згарди — нанизані на шнурок хрестики, а між них трубочки з латуні або закручені спіраллю мідні дро-тики; гердан — плаский ланцюжок подібний до ажурного коміра: ковтки — низані з різнобарвного бісеру грушопо-дібні сережки, а також сережки з під-вісками з намистин або металевих пластин; ретязі, нараквиці (щось на зразок браслетів, сплетених із різнокольорово вовни), персні. За взуття для всього жіноцтва правили постоли, які в свят; вдягали з панчохами (капчурами), а для дівчат — ще й чоботи. Жінки носили но гавиці — доколінниці.
Особливостями лемківського чоловічого комплексу були сорочка з розрізом на спині, яка заправіялася в штани, та чуганя — суконний плащоподібний одяг із довгою пелериною та імітацією рукавів, що одягався наопашки.
Сорочка бойків також мала розріз на спині. Їхній сердак, як і лемківський нагадував свиту. У бойків ще на початку XX ст. траплялася хутряна безрукака — бунда, один бік якої був незашиті і зав'язувався ремінцями. Чсловіки-бойки подекуди заплітали—волосся у дві коси.
Взагалі в одязі бойків та лемків чимало спільного з гуцулами. Чоловіки всіх зазначених груп носили короткий верхній одяг типу сердака або піджака, подібні до кептаря безрукавки з тканини — лейбики, катанки. Поширений був також одяг типу опанчі, в якому замість відлоги пришивалася пелерина (сірманя у лемків, сіряк у бойків).
Для бойківчанок характерною була сорочка з відокремленим станком, густо зібраним подолом та з розрізом на спині або на плечі. Сорочки вишивалися на грудях півколом на зразок намиста. Спідниці шили з білого полотна або вибійки, рясно призбирували й вишивали. З-під очіпка заміжні жінки випускали о боках кучерики, які іноді згортали у скрутні. На свята волосся розпускали, а а голову одягали білу хустку.
Лемківчанки носили також додільну і зборами сорочку зі розрізом на плечі, кольорові спідниці, а як верхній одяг — шубу, пошиту в талію й покриту фабричним сукном (манту). Заміжні жінки розділяли волосся на дві половини, а потім, згорнувши кожну з них у скрутень, намотували на луб'яний або мотузяний обруч, що накривався очіпком, зверху накидався обрус (тип рушника).
Традиційне вбрання населення Прикарпаття — буковинців і покутян — багато в чому подібне до вже розглянутого нами наддністрянського варіанта подільського одягу й тому не потребує детального опису. Доцільніше зупинитися на найбільш характерних особливостях тутешнього народного ткацтва, крою деяких видів убрання, його декоративного оформлення тощо.
Оригінальним був жіночий поясний одяг Прикарпаття — опинки, горбочки (горбатки), фоти, запаски. Тканину для опинки робили чорного кольору з рідко розташованими вертикальними вузькими червоно-зеленими смугами. Центральна частина (на спинці) була суцільно чор-ною, а верхня й нижня закінчувалися широкою червоною смугою. Запаскою в І деяких районах називався аналогічний опинці поясний одяг, але рівномірно затканий вертикальними кольоровими смугами. Запаску носили і жінки, і дів-чата, але на весілля молода обов'язково одягала опинку. Носили її, підтикаючи один бік під пояс, причому жінки зако-чували один бік, а дівчата — інший. Ши-роко побутували майже до нашого часу святкові горботки, чорне тло яких було щільно заткане багатокольоровим орна-ментом, а по низу йшла широка червона смуга. Горботкою обгортали фігуру (впе-різувались) у півтора обхвати, верхній лівий кут підіймали і підтикали під пояс. Малюнок одного краю горботки ткався на лице, а другого — навиворіт (анало-гічно центральноукраїнській плахті), аби при закочуванні малюнок був однаковий. Якщо на свята закочували один бік гор-ботки, то в будень — обидва. Щодо фоти, то для неї характерне не чорне, а червоне тло, заткане дрібними вертикальними смугами чорного, зеленого і жовтого ко-льорів; по низу йшла широка горизон-тальна орнаментована смуга. Складне скісне ткацтво, гра вертикальних та гори-зонтальних смуг фоти й запаски, які но-сили разом,— усе це надавало неповтор-ності одягу покутянок.
Локальна своєрідність притаманна й кроєві сорочок. Саме на Прикарпатті широко побутувала реліктова туніко-подібна жіноча сорочка, яка у кожній місцевості мала свою композиційну побу-дову. Тільки на Покутті набув поширення унікальний крій сорочок із крученим рукавом. Крім того, значний розвиток тут отримала сорочка зі плечовими встав-ками і рукавами, вшитими по основі стана. Вміння створювати за рахунок крою потрібні форми демонструє високу майстерність народного конструювання. Щедро оздоблювали традиційне вбрання на Буковині. Вишивка, апліка-ція, опорядження крученим шнуром, рельєфними обшивками та інші прийоми займали провідне місце в оформленні костюма. Характер вишивки, її компози-ція, вибір технічних засобів шитва, ко-льорове забарвлення завжди залежали від крою одягу, його призначення, місце-вої традиції. Найбільш яскраво прикра-шали жіночі святкові сорочки, хутряні кептарі-цурканки, суконні сердаки, весільні манти.
Головна увага в сорочці надавалася оздобленню рукавів. Вишивали низзю, настилуванням, хрестиком, мережкою (циркою) різнокольоровими вовнянимі нитками, заполоччю, для урочистості додавали шовк, золоту й срібну нитку, металеві пластинки (лелітки). Композиція рукава мала тридільну побудову: полик (опліччя), зморшка й нижня частина рукава. В одних випадках полик були суцільні, без пробілів; основу їхньої орнаментації складали дрібні геометрич ні мотиви у поєднанні з геометризованими рослинними формами малинових, блакитних, жовтих, зелених тонів.
Зморшка, яка є переходом від насиченого за кольором та орнаментом полика до нижньої частини рукава, виконувалася завжди одним кольором — або жовтим, або світло-зеленим, іноді чорним — у техніці настилування. Її орнаментація - поєднання різноманітних ромбів. Нижня частина рукава декорувалася вертикальними смугами, центральна з яких