Жіночий верхній одяг — сіряки та кожушки — не відрізнявся від чолові-чого. Оригінальним убранням була гуня з ворсистого сірого чи білого сукна з імітацією рукавів.

Комплекс жіночого вбрання допов-нювався в'язаними нарукавниками — нараквицями. їх носили поверх рукавів сорочок або під ними. Крім в'язаних нарукавників, узимку вживалися шкіря-ні. Обов'язковим атрибутом були й тор-бинки — тайстри.

Дівчата заплітали волосся у дві коси (плетіна) або у дрібні косички (дрібуш-ки). На голову вдягали луб'яні обручі з нашитими монетами, вінки й жмутки штучних квітів (косиці).

Широко побутували різноманітні прикраси, навіть чоловіки носили в одно-му вусі сережку -ковтку. Пальці прикра-шали перснями (рукавинами), обруч-ками.

Чоловічий костюм закарпатців скла-дали довгі поликові сорочки, вузькі по-лотняні або суконні штани без з'єдную-чої холоші вставки, а також широкі штани типу словацьких та угорських. Верхнім одягом, як знаємо, слугували піджакоподібний сіряк та короткий ко-жушок. Оригінальним видом убрання був довгий прямоспинний безрукавний ко-жух — губа.

Південь. Костюм населення південної частини України — наслідок взаємодії культур українського, російського, мол-давського та інших народів, що заселяли край. Крім того, на ньому відчутніше позначився вплив міста. Поряд із тради-ційним убранням чоловіки тут досить рано почали носити верхні сорочки, косо-воротки, пальта, піджаки, картузи, чере-вики; жінки — фабричні спідниці, коф-точки, блузки, шалі, капелюшки. Дівчата зачісували волосся найчастіше по-мі-ському.

Виходячи з локальних особливостей традиційного вбрання у цьому регіоні можна виділити декілька зон, основні з яких ми й розглянемо. По-перше, це Донбас із суміжними територіями Запо-ріжжя та Приазов'я (загально назвемо цю зону Донеччиною); по-друге, це міс-цевості обабіч середньої та нижньої те-чії Дніпра (нинішні Дніпропетровщина й частково Кіровоградщина) — типовий український Степ; і, по-третє, це така своєрідна зона, як Крим.

Традиційні жіночі сорочки Донеччи-ни — з прямими вставками, пришитими по основі (з лиштовочками), з підтич-кою або додільні. Низи рукавів збирали-ся на нитку, іноді пришивали оборки — чохли. Вишивка сорочок — біла або чер-воно-чорна; вишивалися рукави, вставки, іноді поділ та комір. Наприкінці XIX ст. поширюються сорочки до гестки, до та-лійки (на кокетці) — переважно з фаб-ричного полотна.

Поясним одягом слугували обгортка та дерга чорного кольору з вузькою кольоровою смужкою. Плахти носили лише в деяких селах. Пізніше на зміну цим видам убрання приходять вовняні (кашемірові) або з кубового ситцю рясні спідниці (кількість пілок сягала дев'я-ти), а також спідниці з оборкою, при-шитою до подолу. Фартухи, які назива-лися тут попередницями чи запонами, були двох видів: із грудинкою та на паску; перший здебільшого правив за ро-бочий одяг, другий був святковим. Фар-тухи з грудинкою шили з темної деше-вої фабричної тканини, іноді зі скром-ною обшивкою іасьмою. Фартухи на пас-ку робили з білого полотна й обов'яз-ково прикрашали вишивкою, мережкою або мереживом.

Нагрудним жіночим одягом були ко-роткі безрукавки з фабричної тканини, прямого крою або в талію; корсетки до вусів із невідрізною спинкою; карасики, аналогічні за кроєм корсеткам, але знач-но коротші, і їхні поли не заходили одна за одну.

На початку XX ст. з'являються ко-роткі кофти-бебешки, подібні до харків-ських матросок чи полтавських підрманців. Бебешки шили з фабричних тка-нин із кокеткою. На грудях та спинці

біля кокетки робили численні збори. За-стібка розміщувалася по лінії плечового шва уздовж пройми рукава. Носили й легкі бавовняні кофти, а подекуди — так звану парочку: кофту й спідницю з однієї тканини.

Утепленим нагрудним одягом були сачки в талію, прямоспинні баски, ко-закини на ваті — прямоспинні або до ву-сів. Із початку XX ст. поширюються короткі москвички на ваті, пошиті в талію.

Верхнє жіноче вбрання — білі, а піз-ніше сірі свити з саморобного сукна до вусів. Коротка свита звалася куциною. Носили також юпки в талію з фабричної тканини, на ваті, з розширеним клинами подолом. На початку XX ст. набули по-ширення довгі широкополі холодайки на ваті та аналогічні за кроєм прикорочені ватянки. Взимку одягали кожухи з фандами, або до вусів. Згодом почали носити короткі полушубки прямого крою. Функ-цію плаща виконував бурнус — довгий широкополий одяг із грубої фабричної тканини.

Очіпок на Донеччині повсюдно вдяга-ли під намітку. Наприкінці XIX ст. за-мість неї голову почали пов'язувати хусткою. В холодну пору року носили вовняні або напіввовняні хустки, в теплу погоду — з легких фабричних матеріа-лів, барвисті або білі. Очіпки шили пере-важно з парчі у вигляді круглої шапоч-ки з вушками (подібні до харківських). Пізніше поширюються очіпки з ситцю — на мотузках. Носили також капери, ана-логічні капорам Харківщини.

Дівчата заплітали волосся в одну, іноді у дві коси зі стрічками, на свята вдягали вінки з живих або штучних кві-тів. Пов'язувались яскравими хустками. Взуттям слугували чоботи (переважно чорні, в деяких районах — кольорові), постоли-чарухи, черевики, а також висо-кі гетри та черевики на резинках.

Чоловічий одяг — тунікоподібні со-рочки або на кокетці, зі стоячим або виложистим коміром, рукави викінчува-лися манжетами чи вільно. Розріз пазухи був по центру або збоку. Вишивалися груди, манжети, комір, іноді поділ. Поде-куди вдягали косоворотки. У більшості районів сорочку носили навипуск і підпе-різували плетеним чи звитим паском чер-воного або синього кольору з китицями. Штани у XIX ст. були широкі, з вибій-частого полотна, з ромбовидною встав-кою між холошами.