Cтех=? Взм* N+? Вум.пт ,

Пiсля визначення технологiчної собiвартостi за двома варiантами процесу розраховують величину рiчного критичного обсягу продукції за кожною операцiєю.

Якщо зiставлення варiантiв технологiчного процесу здiйснити графiчно, то буде очевидно, що критичним обсягом виробництва продукцi є абциса точки перетину двох прямих з початковими ординатами Вум.пт1 та Вум.пт 2, для кожного варiанта рiвняння його технологiчної собiвартостi.

Таким чином, визначення абциси цiєї «критичної точки» є завершальним етапом технiко-економічних розрахункiв, якi встановлюють сфери найдоцiльнiшогозастосування кожного з варiантiв, що зiставляються i якi обмежуються певним розмiром програм Nрч .

Наприклад, треба вибрати ресурсозберiгаючий технологiчний процес, який складасться з чотирьох операцiй, кожна з яких має два варiанти виконання табл.1

Економічні параметри варіантів технології

№ п/п | Варіанти технології | Взм,грн/шт. | Вум.пт,грн/рік

1 | Виготовлення паст

1 варіант

2 варіант |

150

120 |

120000

150000

2 | Трафаретний друк

1 варіант

2 варіант |

200

150 |

270000

200000

3 | Термообробка паст

1 варіант

2 варіант |

120

70 |

250000

300000

4 | Захист тонкоплівних елементів

1 варіант

2 варіант |

350

250 |

250000

350000

Для першої операції Nкр=(150000-1200000)/(150-120)=1000 шт.Технологічна собівартість родукції на першій операції при обсязі Nкр=1000 шт. становить:

Стех1=150*1000+120000=270000грн.;

Стех1 =120*1000+150000=270000грн.;

Також визначають Nкр та Стех за варіантами на всіх операціях.На розрахункових даних будуємо графік зміни собівартості продукції і визначаємо зони з найменшими витратами.

Рис.1 графік зміни тетнологічної собівартості за1 і 2 варіантами

Виходячи з заданої програми N=800 шт.,вибираемо на першій операції 1 варіант,тому що N=800шт. менше Nкр =1000шт.,що забезпечує нижчу собівартість продукції.аналогічно діємо на всіх операціях.

Загальна технологiчна собiвартiсть продукцiї заданої програми становить:

Стех.заг =(150+150+120+250)*800+(120000+200000+250000+350000)=1456 тис.грн.Собівартість одиниці продукції Стех.од=1456000/800=1860 грн.

Якщо треба визначити економiчний технологiчний процес з бiльшої кiлькостi варiантiв (наприклад, з п’яти), тодi будується орiєнтовний граф, дуги якого являють собою технологiчнi операції. Для оцiнки використання ресурсiв при можливих варiантах виготовлення деталей (виробу) вводиться цiльова функцiя Стех, тобто сума технологiчних собiвартостей за кожною з запрограмованих операцiй, з тим щоб їх сума була мiнiмальною:

Визначити оптимальний варiант технологiчного процесу можна шляхом вибору маршруту в заданому орiєнтовному графi, що має мiнiмальну сумарну собiвартiсть

Показники ефективності технологічної підготовки виробництва

1 .Технологічності:

а)коефіцієнт уніфікації виробу:

Ky = Nyн/N3aг,

де Nyн- номенклатура уніфікованих деталей у виробі;

N3aг- загальна номенклатура деталей у виробі;

б)коефіцієнт стандартизації виробу:

Кст= Ncт/Nзаг"

де NCT- номенклатура стандартних деталей у виробі, ДСТ, СТП;

в)коефіцієнт наступності виробу:

Кн= Nз/Nзаг,

де N3 - номенклатура деталей, запозичених з раніше освоєних виробів;

г)узагальнений показник технологічності:

Kкнп=(Nyн+Nct+N3)/Nзаг=KCT+Ky+KH.

2 .Використання матеріалів:

ввм= Qд/Qзаг,

де Qд –сумарна вага деталей у даній конструкції;

Qзаг— норма витрати матеріалів на виріб (вага заготівель).

З. Питома трудомісткість:

Тпит=Тзаг/х

де х—основна експлуатаційна характеристика машини

(продуктивність, вантажопідйомність, потужність, корисний обсяг).

4 Питома фондомісткість

Фпит=Фбал/х

5 Питома енергоємність:

Епит=Зен/х

де Ззн - вартість усіх видів енергії, необхідної для виробництва

виробу.

6 Питома собівартість:

Суд=З/х.

2.6. Документацiя технологiчних процесiв.

Документи на технологiчнi процеси варто оформляти вiдповiдно до вимог стандартiв «Єдиної системи технологiчної документацiї» (ЄСТД). Спроектований технологiчний процес записують у технологiчних картах, на основi яких скла-дають матерiальнi специфiкацiї i вiдомостi необхiдного iнструменту та iншого оснащення. Технологiчнi карти залежно вiд рiвня деталiзацiї i типу виробництва розподiляються на: маршрутнi, операцiйнi та операцiйно –iнструкцiйнi .

Маршрутнi технологiчнi карти мiстять перелiк цехiв, а всерединi цехiв — перелiк технологiчних операцiй iз зазначенням устаткування, технологiчного оснащения, розряду роботи норми часу на кожну операцiю. Вони вико-ристовуються в умовах одиничного i дрiбносерiйного виробництв з великою номенклатурою продукцiї, коли їх буває достатньо для обробки деталей або виконання складальних операцiй. Цi карти є основою для мiжцехового пла-нування (розцеховки) на пiдприсмствах таких типiв виробництв.

Операцiйнi технологiчнi карти використовуються в серiйному виробництвi. У них послiдовно вказуються операцiї, «переходи» i «проходи», перелiк устаткування за типом i моделлю для виконання кожної операцiї, технологiчного оснащення, види рiзального (оброблювального) i контрольного (вимiрювального) iнструментiв за кожним «переходом», режими рiзання (кiлькiсть обертiв, глибина рiзання, величина подачi тощо) i розряду роботи, норми часу за окремими складовими та на операцiю в цiлому.

Операцiйно –iнструкцiйнi технологiчнi карти використовуються в масовому виробництвi безпосередньо робiтниками для виконання найбiльш складних та трудомiстких операцiй. Вони мiстять докладнiшi вказiвки щодо виконання технологiчної операцiї, включаючи ескiзи наладок, засоби крiплення i вимiру деталей, органiзацiю робочого мiсця, а також основні прийоми роботи.

Контрольнi операцiї встановлюються технологами згiдно з вимогами крес-лень i технiчних умов, а також фiксуються в технологiчних картах. Для складних i вiдповiдальних операцiй технiчного контролю розробляються спецiальнi карти з зазначенням у них об’єкта контролю, мiсця його виконання, методу i засобiв контролю, допустимих вiдхилень.

Матерiальнi специфiкацiї складаються у виглядi перелiку необхiдних для виготовлення деталей конкретного найменування основних матерiалiв iз зазна-ченням марки, сорту, розмiру i кiлькостi за кожним сорторозмiром.

Вiдомостi необхiдного iнструменту, так само, як i матерiальнi специфiкацiї складаються на основi технологiчних операцiйних карт i є основою для плану-вання потреби виробництва в iнструментах та iншому оснащеннi.

Інформацiя, яка формусться в процесi створення технологiчної докумен-тацiї, має бути придатна для використання в АСУВ i при створеннi гнучких автоматизованих (автоматичних) систем i виробництв.

Новi технологiчнi процеси звичайно не вiдразу впроваджу ються у вироб-ницгво, а спочатку перевiряються в експериментальних цехах, пiсля чого в основ-них цехах провадиться налагодження. Перевірка i налагодження здiйснюються пiд час випуску про бних серiй пiд керiвництвом технологiв. При цьому перевiря-ються i коригуються не тiльки запроектованi технологiчнi процеси, а й конструкцiї iнструментiв та пристроїв, а також зазначенi режими обробки, норми часу i розцiнки.

Експериментування у сферi технологiї мас на метi пошук, а надалi вже освоєння нових, досконалiших технологiчних процесiв одержання заготовок, механiчної i термiчної обробки деталей,складання вузлiв i машин, а також продуктивнiших режимiв рiзання, зварювання та iн.

Документацiя з технологiчного процесу затверджусться головним iнже-нером заводу i поряд з конструкторською документацiсю