Чоловічі зачіски вирізнялися простотою ліній і нагадували жіночі в V-VI віці до нашої ери з’явилися маленькі акуратні перуки з підстижених, крупнозавитих кучерів.

Протягом довгого часу в Римі панував грецький стиль, доки не виробився власний, який бзько 300 р. до нашої ери був ще багатший ніж у Греції.

Чоловічі зачіски представляли всі можливі фасони стрижок. Робили їх із збитого волосся, зачіски не були складними, стриглися досить коротко, голилося й лице, бо довге волосся заважало в боях.

Жіночі зачіски робили із довгого волосся. Волосся укладалося у тугі об’ємні пучки. Коли в Рим були привезені рабині–блондинки, римляни почали зафарбовувати волосся. Пізніше у римлян з’являється коротка стрижка на голові і гладенько виголине обличчя.

Приблизно в Х-ХІІ віках починає розвиватися перукарське ремесло. У ХІІ віці з’являється професія, споріднена з перукарською – цирюльник. Цирюльники виконували найпримітивніші стрижки, робили зачіски, голили бороди. Дівчата франкських племен носили волосся вільним і відкритим, знатні жінки зв’язували волосся на потилиці, або вкривали хусткою.

Епоха, що змінила середньовіччя, характеризують, як епоху Відродження (Ренесанс). Чоловіки в той час носили волосся, що спадало з плечей або лопаток. Спереду вистригали рівний чубчик, а скроні й потиличні пасма підстригали півколоколом або еліпсовидно.

У жіночих зачісках переважали завиті локони, закріплені шпильками. Використовувалося освітлене волосся. Зачіски почали робити високими із застосуванням каркасу.

Барокко несе на собі печать величавості, обтяженості. Поширюються зачіски із завитого і папів довгого волосся, що опускається окремими локонами на плечі і спину. З 1624 р. в моду входить пишна завита перука. Жіночі зачіски стали більш природними. В моду входить зачіска “Марія Мачиті”, що укладалася двома півкулями. Робився прямий проділ і два змієвидних локони, що спадали на спину. У 1664 р. з’явився спеціальний посібник, що містив поради і рецепти по догляду за обличчям і волоссям.

У першій половині XVIII ст., коли панував стиль Рококо, зачіски на перуках починають поступово зменшуватись. Волосся підвивали, зачісували на потилиці в хвіст, перев’язували чорною стрічкою. Далі хвіст почали прибирати в мішечок з чорного оксамиту. Така зачіска отримала назву “а ле буре”. Згодом з’явились зачіски в яких скроневі пасма завивали і укладали по-різному. Жіночі зачіски були маленькі при цьому їх щедро пудрили. У другій половині ХVІІІ ст. зачіски стають вищими, вони досягають 0,5 м заввишки, зверху прикріплювали фігурки людей, кораблі. Прикрашали зачіску живими квітами. У першій половині ХІХ ст. (Ашпір) відбувся переворот у модах і видах зачісок. Зачіски робили виключно на передній частині голови, а лоб обмежували дрібні опадаючі локони. Незабаром розвився і набув своїх форм ампірний стиль. Різноманітність локонів – спіральних, - круглих, плоских та ін. вражає кожного сучасного перукаря. Перукарі майстерно вміють створювати перехід від сплетених частин зачіски до плоских її частин. Незважаючи на появу нового напряму моди, деякі жінки й під кінець цього періоду носили пудровані зачіски.

Знову настала епоха перукарської майстерності, яка носила назву Бідермейер. Зачіски цього часу надавали чарівності, молодості, краси, але були дуже складними. Характерна їхня особливість – круглі, щільні локони, що укладалися з обох боків голови. Витвори перукарського мистецтва у 1830р. досягли кульмінаційного розквіту. Після цього у причісуванні почали намічатися нові зміни. Зачіска зробилася плоскою, але її носили з усякого роду завитками, спіральними локонами. У 30-40р з’являється косий проділ у зачісці, волосся збивалося локонами над лобом, зі скронь зачісували вперед. В чоловічих стрижках мода на бакенбарди збереглася.

Для причісування волосся слов’янські народи використовували щітки. Заміжні жінки носили волосся зібране і сховане під хусткою, а дівчата – відкрите волосся, іноді лише пов’язку і чубчик. Коси у трьох і більше пасом зв’язувалися шерстяним шнурком і пристібались янтарною прикрасою. Чоловіки носили довге, спадаюче на плечі волосся.

Жіночі зачіски були досить різноманітні. Працюючі жінки носили короткі стрижки “під гребінець”. Також носили коси укладені в “корзину”, або обвиті навколо голови. Жінки не наважувалися обрізати волосся. Здавна у Східних слов’ян був звичай, згідно з яким дозволяли ходити простоволосими тільки дівчаткам. Головним убором українських дівчат були віночки, з стрічок, калини. Заміжні жінки за давніми традиціями збирали все волосся і укладали його навколо голови заплетене в коло, або закручене в вузол.

Приміщення та обладнання для перукарень. Організація робочого місця перукаря.

Перукарні мають бути розташовані на центральних вулицях, на перших поверхах житлових будинків, підвальних приміщень з окремим входом в експлуатацію перукарень потрібен спец. дозвіл самепідемстанції.

Велика увага приділяється оформленню і інтер’єрів і вітрин перукарень. Зали очікування слід об’єднати сучасними меблями, а вітрини постійно обновляти фотографіями зачісок і стрижок.

Робочі зали перукарень-салонів мають бути обладнанні повним комплектом необхідного устаткування інструментів і пристроїв. Для зручності обслуговування відвідувачів у жіночих зонах бажано встановити туалети без раковин. Для виконання робіт, пов’язаних з миттям голови, фарбуванням, фіксажем і нейтралізацією при хімічній завивці та іншими операціясм, рекомендується виділити приміщення, обладнане стаціонарними установками з кріслами. У цьому за приміщенні можна розмістити апаратуру для обробки волосся парою.

Усі виробничі перукарні поділяються на 4 групи:

1. Приміщення для обслуговування відвідувачів.

2. Приміщення для прийому відвідувачів.

3. Складські приміщення підсобки.

4. Приміщення та обслуговування персоналу.

У приміщенні для прийому відвідувачів повинно бути наступне обладнання: вішалка для одягу клієнтів, журнальний столик, півм’які і м’які