частині рівнини на більш тонкозернистих ґрунтах існують сприятливі умови для вирощування плодових культур і рису. Поблизу узбережжя Адріатичного моря, облямованого солоноводними лагунами і піщаними косами (лідо), рівнина переходить у велику дельту, більша частина якої заболочена.
Басейн По відрізняється достатнім і рівномірним розподілом опадів, води рік і джерел тут інтенсивно використовуються для зрошення, особливо в П'ємонті і Ломбардії. Нині басейн По - найбагатший сільськогосподарський район Італії. Тут виробляють більшу частину всієї продукції зерна, рису, кормових культур, м'яса, молочних продуктів, цукрового буряка, льону, коноплі, а також значну частку вина, пшениці і фруктів.
Апеннінський півострів
Основний кістяк півострівної Італії, утворений Апеннінськими горами, що простягаються від Лігурії до північного узбережжя Сицилії. Ці гори набагато нижчі від Альп, але дуже розчленовані ерозією. Тут мало таких величних гір, як у масиві Гран-Сассо-д'Італія, що розташований приблизно за 110 км на північний схід від Рима і увінчаний найвищою вершиною Апеннін м.Корно (2914 м). Через розчленованість рельєфу деякі райони Апеннін залишаються ізольованими. Однак ці гори не є серйозною перешкодою для сполучення, оскільки існує ряд легкодоступних, хоча й досить довгих перевалів, особливо на ділянці між Флоренцією і Болоньєю.
Більшу частину земель в Апеннінах відведено під пасовища і ліси, але чимало крутосхилих ділянок використовується під посіви пшениці, виноградники і сади, особливо в густонаселених долинах та улоговинах.
Головний ланцюг Апеннін простягається з Калабрії в північну Сицилію, яка є найбагатшою частиною цього острова. Зрошувані північні прибережні низовини і райони навколо вулкана Етна славляться плантаціями цитрусових.
До східних схилів Апеннін примикає смуга глинистих і піщаних пагорбів, що простягається від Емілії-Романьї через Маркові. Незважаючи на схильність до ерозії, вона інтенсивно обробляється. Горбкуваті ландшафти продовжуються в південній Сицилії, але там розвиток сільського господарства гальмується через малородючі ґрунти і дефіцит опадів.
Між Апеннінами і берегом Тірренського моря від Спеції до Салерно простягаються Анти-Апенніни - особливий район, де є горбкуваті височини, хвилясті плато та окремі гірські масиви. Тут багато піднесених елементів рельєфу, наприклад гори Лепіні в Лаціо та Апуанські Альпи в північній Тоскані, складені вапняками і мармурами. Апуанські Альпи (які, незважаючи на свою назву, не мають відношення до Альп) відомі родовищами якісного мармуру. Вулканічні породи переважають у двох частинах Анти-Апеннін. Одна з них простягається від гори Аміата (1738 м) у південній Тоскані до гір Альбани (за 25 км на південний схід від Риму). Тут багато озер, у тому числі Больсена, Браччано та Альбано, що заповнюють кратери погаслих вулканів. Ще одна вулканічна зона розташована навколо Неаполя по сусідству з Везувієм і славиться дуже високою родючістю ґрунтів.
Деякі річки промили долини, що перетинають Анти-Апенніни і полегшують сполучення через Апеннінський півострів. Це р.Арно, що починається в Апеннінах на схід від Флоренції і впадає в Лігурійське море, і р.Тібр, відома як головна річка центральної Італії, що протікає через територію Рима і впадає в Тірренське море. Незважаючи на відносно невеликі розміри, ці річки мають важливе значення як джерела води та енергії для промислового і побутового споживання. Річкові води також широко використовуються для зрошення. Прибережні низовини в смузі уздовж Тірренського моря століттями потерпали від нерідких зимових повеней; подекуди ці місцевості були сильно заболочені і відомі як осередки малярії. Понтінські болота на південь від Рима були осушені ще в 1930-х роках, а болотистий район Тосканська Маремма між Римом і Чивітав'єккйою був освоєний за програмою земельної реформи 1950-х років.
На південно-східному боці Апеннін знаходиться область Апулія, що складається з чотирьох підрайонів. Це вапняковий масив Гаргано, що виступає в Адріатичне море; низькі гори Ле-Мурдже, ще один вапняковий масив, відділений від Гаргано Апулійською низовиною, або Тавольєре (це третій підрайон), і низинний та досить рівний півострів Салентина. Апулійська низовина, що в минулому використовувалася тільки для випасу овець, зараз відрізняється інтенсивним розвитком сільського господарства, незважаючи на літні посухи і зимові повені. Хоча обидва вапнякових масиви і півострів Салентина майже повністю позбавлені поверхневих вод, однак це дуже продуктивні сільськогосподарські території, що спеціалізуються на вирощуванні винограду, маслин і мигдалю.
Сардинія
Другий за розміром острів Італії Сардинія - це, по суті, величезна брила міцних кристалічних порід, розчленована розломами на південному заході, де утворилася велика рівнина Кампідано. На значній частині плато під заростями чагарникового дуба та убогими пасовищами розвинуті малопотужні ґрунти, які схильні до ерозії, а поверхня плато дуже розчленована. Води р.Тірсо використовуються для зрошення рівнини Орістано на західному узбережжі, а води р.Флумендоса - для водопостачання міста Кальярі і рівнини Кампідано. На південному заході підняте плато Іглезієнте відоме мінеральними ресурсами. Найважливіші корисні копалини тут - свинець, цинк, залізо і кам'яне вугілля.
Історична географія
Географія Італії багато в чому вплинула на історію цієї країни. Центральне місце розташування в західне Середземномор'я дозволило Італії стати безсумнівним лідером протягом багатьох століть і навіть тисячоріч. Апеннінський півострів став колискою найбільшої у світі цивілізації. Цьому сприяли також природні й ландшафтні умови. Північ країни надійно захищали неприступні Альпи, що служили природним бар'єром на шляху варварських племен Центральної Європи. На заході до самого моря простиралися родючі долини. Апеннінські гори, що тягнуться уздовж східного узбережжя, розділили населення на два класи: бідні племена горців і заможні старожили долин. Довга берегова лінія утворювала безліч заток, сприятливих для будівлі гаваней, особливо на південному й західному узбережжі.
Оскільки географічно Італія й Рим звернені на Захід, експансія імперії