Історична довідка

Історія Італії сходить до глибокої стародавності. В 500 року до н.е. були закладені основи могутньої Римської Імперії, що займала до V століття н.е. величезні території Європи, Азії й Північної Африки.

До кінця V століття сучасна Італія було завойовано германцями, остготами й готами, правління яких тривало кілька сторіч. Наприкінці середніх століть виникли багаті міста-держави, що мирно проіснували до середини XV сторіччя, коли сусідні держави почали серію воєн за володіння територіями Апеннінського півострова. В 1861 році король Сардинії Віктор Эммануэль II проголосив державотворення, у яке, однак, ще не входили Рим і Венеція. ДО 1870 року Італія перебувала вже практично в сучасних границях, а в липні 1871 року Рим став столицею об'єднаної Італії. В 1922 році до влади в Італії прийшов фашистський режим Бенито Муссоліні, що проіснував до 1943 року, коли диктатор Муссоліні був страчений партизанами, а війська союзників висадилися в Італії. У червні 1946 року король Італії відрікся від трону й покинув країну. Італія була проголошена республікою. З 1944 року політичне життя Італії протікало досить бурхливо, чому свідчить часта (іноді два-три рази в рік) відставка уряду країни.

Варто відзначити, що Італія відносно недавно одержала статус єдиного політичного об'єкта (в 1861 році), але стратегічно важливе средиземноморское розташування робило її ласим шматком для колонізаторів і опортуністів з ранніх часів людської історії. Першими людьми, що вкоренилися на півострові, були етруски, що прибували сюди між 12-8 століттями до нашої ери. В остаточному підсумку, вони були витиснуті потужною Римською Імперією й залишили мало слідів своєї культури, не вважаючи величезної кількості поховань. Стародавні греки, їхні сучасники, заснували кілька колоній на південному узбережжі, які стали відомі за назвою Великої Греції й розвилися в незалежні міста-держави. Таким чином, слава Рима стала нащадком этрусской і грецької культур.

у підсумку вона стала однієї із самих великих імперій, що коли-або бачив мир. Розгром Карфагена ( щорозташовувалося на території нинішнього Тунісу) і Еллінської Македонії під час трьох Пунічних воєн розчистив шлях для захоплення територій нинішніх Іспанії, Британії, Північної Африки й Іраку.

Імперія істотно розширилася й була розділена на західну й східну частини. Проте, кровожерливі театральні подання, царевбивства, інтриги посіяли насіння її остаточного руйнування. Костянтин прийняв християнство в 313 році, і столиця імперії була перенесена з Рима в Константинополь (нинішній Стамбул). Західна частина імперії була знищена чумою, голодом і вторгненнями племен з півночі; офіційно вона була оголошена утратившей законну силу в 476 році, коли Одовакар, німецький воїн, оголосив себе правителем. Східна римська імперія трималася й навіть процвітала до навали турків в 1453 році.

Період царювання готовий в Італії назавжди залишиться в історії "темним століттям". Переміняючи один одного, ломбардцы, франки, сарацини, германці й норманны завойовували півострів і в різному ступені пред'являли права на імперію або імператорську владу, і в 800 році франкский імператор Карл Великий був коронований. Південь, до захоплення його норманнами, був заселений арабськими мусульманами. В 12 столітті на півночі виникли войовничі й конкурентоспроможні міста-держави, які підтримували тата (влада на півострові була в руках Папських держав) або імператора. Період розквіту міст і торгівлі доводиться на 15 століття, коли почалася епоха Відродження. Художники, архітектори, поети, філософи й скульптори створювали неперевершені шедеври, незважаючи на постійні протиріччя між князівствами-містами й вторгненнями сусідів з півночі. Іспанія й Австрія по черзі контролювали півострів аж до навали Наполеонівських військ.

Гарібальді, Кавуру й Маццини вдалося нарешті-те об'єднати країну в 19 столітті. И в 1861 році було проголошене королівство Італії, хоча Венеція належала Австрії до 1866 року, і папські володіння залишалися проблемою до 1870 року, поки Рим не ввійшов до складу знову створеної республіки. Проте, ніяка "печатка" єдності не могла уніфікувати величезні культурні й соціальні розходження, що відокремлювали індустріальну північ від злиденного півдня. Економічна криза й нестабільна політика стали випробуванням для націй протягом наступних десятиліть, коли Італія з горем навпіл пережила Першу Світову війну й терпіла економічні хвилювання на початку 1920-х років. Надзвичайно необачно король дозволив якомусь Бенито Муссоліні і його фашистської партії взяти кермо влади у свої руки. Що незабаром той і зробив, і, ставши на чолі держави, позбавив опозицію сили, взяв під контроль пресу й профспілки й скоротив франшизу на дві третини. Відносини Муссоліні з Гітлером розбудувалися після ряду військових прецедентів і вторгнення на територію країни союзницьких військ. Муссоліні був страчений партизанами у квітні 1945 року.

Післявоєнні роки характеризувалися розгулом терористичних угруповань (таких як Бригатте Россе), появою крайніх правоцентриских політичних сил, економічним бумом і кризою, величезними масштабами корупції й хабарництва серед високопоставлених чиновників. Італійський парламент знаменитий своїми скандалами й відставками; часом Італія практично залишалася без правління. Вибори в 1988 році Массимо Д'алема, що сформував лівоцентристську коаліцію, що включала вперше за піввіку комуністів, стали остаточною поразкою для політиків лівого крила. Але у квітні 2000 року Д'алема пішов у відставку, а його спадкоємець Джиулиано Амато зміг протриматися на пості не більше