До цього піцу продавали на вулицях, її їли й на сніданок, і на обід, порції відрізали від великого коржа, спеченого відразу, на очах у покупців, і рецепт її був простий: лише гриби й анчоуси становили її начинку.

Помалу піца ставала усе популярнішою, і асортимент став різноманітніший: покупець міг замовити собі піцу певної форми, були винайдені численні варіанти начинок, що включають у якості одного з основних інгредієнтів помідор, у свій час {привезений з Нового Світу). Незабаром були відкриті й піцерії, що служили свого роду клубами, де люди збиралися не тільки для того, щоб з'їсти шматок піци, але й просто поговорити, випити келишок вина. Ця традиція триває в Італії й зараз.

Що ж стосується млинця – основи піци, то подібні млинці випікалися з давніх давен і в інших країнах Середземномор'я, не тільки в Італії. У французів цей рецепт називається «піссаладьєр», в країнах Близького Сходу й у Греції - «пітта», іспанці начиняють пироги з подібного тіста різноманітними ароматними начинками. Навіть у Китаї готують пиріжки з тіста, подібного до тіста піци.

Хоча піца вже давно користується незмінною популярністю, схоже, саме зараз вона стає атрибутом столу щирого гурмана – з незвичайними екзотичними начинками або незвичайної форми — винахідливість кулінарів не знає меж.

Національним блюдом Італії також є макарони (спагетті). Варять їх в окропі. Коли вони ще твердуваті, відціджують, обливають киплячою водою (у жодному разі не холодною!), дають воді стекти й зараз же розкладають по тарілках. До них подають масло, тертий сир і різні соуси, яких в Італії налічується більше 50 видів.

Історики стверджують, що макарони привіз із собою з Китаю Марко Поло, як сувенір. Це були тонкі трубочки з тіста: правда, китайці робили їх з рисового борошна. У літературі макарони вперше згадуються в "Декамероні" Бокаччо. Деякі стверджують, що назва макаронам дав якийсь кардинал, що, побачивши їх уперше на своєму столі, викликнув: "О, ма кароні!" - що означає "О, як мило!". Інші заперечують – говорять, що древні греки, зустрічаючи що-небудь особливе, що їм дуже подобалося в південних містах Італії, називали словом maccherone.

В Італії випускаються різноманітні макаронні вироби (спагетті, вермішель, локшина, ріжки, павутинка, фігурні вироби та ін.). Широко використовується рис. Він подається до м'яса, устриць, каракатиць, жаб, артишоків, грибів (лисичок). Для готування смаженого м'яса й соусів використовується кукурудзяне борошно – полена. А у Венеції виробу з неї вживають замість хліба.

Популярні в італійців равіолі – скоріш за все теж запозичення з Китаю, хоча історія про це умовчує. Равіолі – це невеликі квадратні пельмені з гострою начинкою, причому не обов'язково м'ясною, а часто сирною. Макарони й равіолі подають з томатним соусом і тертим сиром.

Суп не є винаходом італійців, однак слово узяте в них. Суп італійською мовою означає щось розм'якшене, то, що п'ють. Але раніш це було не завжди тим, що сьогодні прийнято називати супом. У 16 столітті в Італії не знали супу. П'ятсот років тому один з римських кухарів розповів про готування блюда, що він називав супом: "У горщик я скарбу окіст, два фунти яловичого м'яса, один фунт телятини, молоде курча і молодого голуба. Після того як вода закипить, я додаю спеції, зелень і овочі. Мій пан міг їсти це блюдо шість тижнів підряд". Самий знаменитий італійський суп - мінестроне. Готується він із семи інгредієнтів - семи типів овочів, семи типів м'яса і семи видів приправ, що за легендою символізують сім чеснот кардинала.

З часів древніх римлян на італійських столах красується спаржа. З неї готовлять багато смачних і поживних блюд. Дика спаржа росте по всій території Італії (з березня по травень), починаючи від моря і закінчуючи горбкуватою місцевістю, існують також гірські сорти - у ломбардській області й в області Фриулі. Великий інтерес представляє культивована спаржа, оброблення якої є не таким простим заняттям. Можливо, саме тому її вживають окремим блюдом, а не як гарнір.

Помідори і червоний перчик пеперончіно люблять в Італії, як у нас картоплю і хрін. Одного разу, як відомо, Колумб сплавав в Америку і набрав там помидорів та перцю. Й італійці відразу зрозуміли, чого їм не вистачало для щастя. З тих пір помідори входять до складу більшості італійських салатів і гарячих блюд. Гордість італійської кухні – томатний соус сальса ді помидоро. За старими рецептами його кілька годин варять на слабкому вогні і додають базилік чи майоран. П ід таким соусом можна з'їсти що завгодно, але в Мілані з ним готують різотто.

Ще від античних часів в італійській кухні залишається дивного смаку блюдо з баранчика, молочного поросяти чи цапеняти – Abbacchio al Cacciatore чи грудинка з полентою. Saltimbocca alla Romana – теляче філе із шинкою і шавлією – також винайшли на берегах Тибру. Типово римським можна назвати і Соdа alla Vaccinara – приготований з великою кількістю селери бичачий хвіст. Багато зі збережених й досьогодні блюд говорять про те, що раніше, в епоху середньовіччя, основною вимогою була дешевизна продуктів, з яких ці страви готувалися. Саме такими блюдами є Rigatoni con la Pajata — тушковані у вині з овочами телячий потрух, а також Fagioli con le cotiche – боби зі шпиком.

Різотто – це одне із самих популярних італійських блюд. Складно