З цього визначення випливає основна відмінність менеджменту від управління: не всяке керування — це менеджмент, а тільки ефективне, головною метою якого є одержання прибутку.

Менеджер у туризмі — професіонал, який організовує виробництво турпродукту (в турфірмі) і турпослуги (у готелі), збут і сервіс, керує цим виробництвом і має адміністративно-господарську самостійність [78.55].

Менеджери є ключовими фігурами туристичного підприємства, однак не всі менеджери відіграють провідну роль в організаційній структурі турфірми або готелю. Завдання, які покладають на різних менеджерів, не є рівнозначними.

Умовно менеджерів у туризмі можна поділити на три рівні.

Вищий рівень (тор manager) — генеральні директори, директори, члени правління підприємства. Менеджери вищого рівня визначають глобальні завдання, формують стратегію розвитку й внутріфірмові цінності турфірми або готельного підприємства.

Середній рівень (middle manager) — керівники підрозділів, наприклад, у готелі — це начальники служби розміщення й відділу продажу. Менеджери середнього рівня керують роботою інших менеджерів, вирішують найбільш важливі завдання, беруть участь у складанні планів.

Нижчий рівень (entry manager) — керівники підрозділів, бригад, наприклад, старші покоївки, старший у групі room service. Вони керують діяльністю окремих співробітників і не контролюють роботу інших менеджерів.

Менеджмент має велике значення для ефективності економічних і соціальних процесів на підприємствах туризму й у туристичній галузі загалом й суттєво впливає на розвиток туристичної індустрії. Специфіка менеджменту в туризмі визначається тим, що одну із провідних ролей у ньому відіграють людські ресурси: гіди, співробітники турфірм, службовці готелів і працівники транспортних засобів. Ще однією характерною ознакою є різноманітність функцій, які доводиться виконувати менеджеру у туризмі.

Туризм — як одна з небагатьох сфер діяльності, у якій активно використовуються найсучасніші методи й технології управління, особливо це стосується готельного бізнесу, Наприклад, значного поширення одержали готельні ланцюги.

Готельний ланцюг — об’єднання декількох готельних підприємств, яке колективно провадить бізнес і перебуває під безпосереднім контролем одного керівництва [12.44]. Як правило, об’єднання має власні будинки й землю або орендує їх. При розподілі прибутку керівництво ланцюга враховує переваги кожного й відповідальність за операційні втрати. Підприємства, які входять в один ланцюг, мають однакові стандарти обслуговування, що гарантує однакову якість послуг одного бренду. Усі підприємства одного ланцюга виступають під єдиною торговельною маркою. Це допомагає споживачам відразу розпізнавати готелі, знати, яке обслуговування вони можуть там отримати. Крім того, учасники об’єднання можуть провадити єдину рекламну політику й ще до відкриття нового готелю, який входитиме в ланцюг, здійснювати бронювання. Зараз спостерігається стійкий розвиток і розширення американських готельних ланцюгів, які подовжуються як за рахунок будівництва нових готелів, так і за рахунок купівлі прав на управління вже існуючими.

У світі найпоширенішими є два різновиди готельних ланцюгів:

1) групи, які інтегрують однорідні готелі;

2) готельні консорціуми, які поєднують незалежні готелі.

Готельних консорціумів у світі менше, ніж груп. Готелі можуть або повністю належати якійсь корпорації, або на різноманітних умовах управлятися нею. До таких умов належать: пряме управління, контракт на управління, договір франчайзингу, контракт на передачу в господарювання та ін. Лідером серед готельних ланцюгів є найбільший готельний ланцюг “Hospitality Franchise System”, який наприкінці ХХ ст. перейменовано в “Cendant Corporation”. Друге місце посідає “Holiday Inn Wordwide”. На третьому місці — “Best Western International”. Серед європейських готельних ланцюгів, які ввійшли в десятку найбільших, “Ассоr” (Франція) і “Sоl Меliа” (Іспанія).

Готель може входити до великого корпоративного ланцюга, що може не бути колективним бізнесом, оскільки, крім повноправних членів, в ньому є й асоційовані члени, які беруть участь у бізнесі на підставі договору франшизи.

Важливим моментом у франшизі є відбір потенційних франшизоотримувачів. Кожна готельна компанія користується своїми критеріями оцінки потенційних партнерів. Найчастіше обов’язковими умовами укладання франшизного договору є: мінімальний розмір підприємства (наприклад від 50 до 150 місць), наявність ресторану й барів, власної пральні, іноді — наявність басейну або приміщень для проведення конференцій і нарад. Умовою укладання франшизи може бути також місце розташування.

Франшизоотримувач одержує фірмову символіку, апробовану методику ведення бізнесу, у тому числі ноу-хау. Крім того, франшизодавець, або франчайзер, здійснює рекламну й консультаційну підтримку, а також допомагає в навчанні персоналу, нерідко за кордоном. Як правило, готельні ланцюги підключають своїх членів до комп’ютерних систем бронювання місць.

Підприємства, які входять у готельні ланцюги, обмежені в створенні того, що буде відрізняти їх від інших підприємств ланцюга, з таких причин:

Підприємства ланцюга з метою одержання прибутку змушені пропонувати свій продукт широкому колу споживачів. Так, дохід з одного номера в готельному ланцюзі в сім разів вищий, ніж у незалежному готелі. Продукт, пропонований підприємством, яке входить у готельний ланцюг, набуває узагальненого характеру, що відповідає інтересам ланцюга, однак може не задовольняти інтереси конкретного підприємства. Готелі не можуть створювати власний імідж