У період архаїки чоловічі зачіски, вирізнялися про-стотою ліній і силуетами нагадували жіночі. Це були довгі пасма, завиті у спіральні локони, або волосся, заплетене в коси і укладене в красиві низькі пучки. Часто волосся підбиралося під стрічку, що охоплю-вала всю голову. Чоловічі зачіски робилися з довго-го, ретельно завитого волосся, що спадало на плечі і спину. Найпоширенішою була зачіска з кіс, заплетених за вухами. Коси у два ряди кільцем обвивали голову. При цьому на лобі волосся укладалося в густий чубчик із дрібних кільце- або серпоподібних локонів.

Давньогрецькі майстри, володіючи великим сма-ком і почуттям гармонії, завжди створювали свої зачіски з урахуванням віку, особливостей обличчя і постаті.

Після цих зачісок у V-VIст. до нової ери з'явилися маленькі акуратні перуки з підстрижених, крупнозавитих кучерів. Завивці в той час приділялася велика увага.

У період розквіту Афінської держави в чоловічих зачісках поступово з'являється деяка жіночність, на-приклад, зачіска Аполлона Бельведерського. Вона ви-конана із завитих довгих пасом, укладених над лобом вишуканим легким бантом. У жіночих зачісках пере-важали чіткі обриси пучків і вузлів. Туго укладені пасма на потилиці дістали велике поширення. Ця зачіска називалася "зачіскою гетери". Із часом вона ускладнилася, стала робитися із завитого волосся із застосуванням каркасу і отримала назву "грецький вузол". Така зачіска вважалася класичною у Давній Греції.

Середні віки

Приблизно у Х-ХІІ ст. починає розвиватися перу-карське ремесло.

На цей час виникають і швидко ростуть міста. Скупченість міського населення призводила до час-тих епідемій, що забирали величезну кількість жителів. Відвідування бань стало не тільки обов'яз-ковим, але й життєво необхідним. Тут можна було вимитися, поголитися і підстригтися. Цю роботу виконували банщики – перші представники перукарського мистецтва. Вони займалися також вида-ленням зубів, бородавок, кровопусканням. Мали банщики свій професійний знак - невеликий круг-лий тазик.

У XII ст. з'являється професія, споріднена з перу-карською, – цирульник. Цирульники виконували найпримітивніші стрижки, робили зачіски, голили бороди. Незабаром вони починають привласнювати собі права медиків і банщиків. Часті хрестові походи, рицарські міжусобиці призвели до того, що на основі професії банщиків і цирульників з'явилася цілком нова, – фельдшер – польовий перукар.

Дівчата франкських племен часів Меровінгів (500-751 pp.) носили волосся вільним і відкритим, бо це не заважало їм у роботі. В урочистих випадках вони прикрашали його вузьким золотим обручем, квітами і стрічками. Знатні жінки зв'язували волосся на поти-лиці пo-римському або ж вкривали його хусткою. За Каролінгів (близько 751 р.) жінки носили проділ посередині і довгі, не підв'язані ззаду коси, плетіння яких починалося при самій голові.

Бароко

(кінець XVI в. – середина XVII в.)

Цей стиль несе на собі печать величавості, переван-таженості, обтяженості. Поширюється зачіска із зави-того і напівдовгого волосся, що спускається окремими локонами на плечі й спину.

З 1624 року в моду входить пишна завита перука. Завивали її гарячим способом, за допомогою пари, що було тоді великим нововведенням. У другій половині XVII в. перукарська справа досягає високого розквіту. Перукарі роблять найрізноманітніші зачіски: "грива", "пудель". Вони являли собою велику збиту "хмарину" з локонів, що оточували обличчя. Бриди перук були подовженими.

Наймоднішою бородою того часу вважається "муш-ка" – маленький пучок волосся під нижньою губою. Цю моду запровадив Людовик XIII у Франції.

Жіночі зачіски стали більш природними. В моду входить зачіска "Марія Манчіні", що укладалася двома півкулями. Робився прямий проділ і два змієвидних локони, що спадали на спину або плечі. Потім з'являється нова зачіска "фонтаж". Вона являла собою нагромадження високо над лобом туго завитих локонів, розташованих горизонтальними ряда-ми, поверх над поверхом. На лобі завивалося кілька локончиків, а на груди опускався один або декілька змієвидних локонів.

У 1644 році з'явився спеціальний посібник, що містив поради і рецепти по догляду за обличчям і волоссям. Але незважаючи на це, особиста гігієна ще не стала звич-ною. Навіть у палацах не було зручних туалетних кімнат, а якщо й були, то маленькі й погано обладнані. У них ледве поміщався невеликий столик, дзеркало і таз із глечиком. Умивалися через день. До кінця тижня на обличчі утво-рювався товстий шар помади. Жінки, дівчата, і навіть чоловіки рум'янилися і підмальовували губи.

Ампір

Переворот у модах і видах зачісок відбувся у Франції після того, як Наполеон повалив Директорію і оголо-сив себе консулом та імператором. Мріючи про пишність Римської імперії, він дав привід до того, що як зачісуванню, так і одягові почали надавати тра-диційно староримські форми. Зачіски робили виключ-но на передній частині голови, а лоб обмежували дрібні спадаючі локони. Типовими були дорогоцінні прикраси зачісок. З'явилася зачіска "Титуса", яка користувалася таким успіхом, що її довгий час носили в Європі. Незабаром розвився і набув своїх форм ампірний стиль. Тріумфом його була техніка завивки локонів.

Різноманітність локонів – спіральних, круглих, плоских та інших, що впадає в очі при огляді картин старих майстрів, вражає кожного сучасного перукаря. Дійсно, в ту добу вміли майстерно ство-рювати перехід од сплетених частин зачіски до плос-ких її частин.

Особливо характерним було прикрашання зачісок. Широкі гребінці, дорогоцінні діадеми, вишиті перлами стрічки та дорогі застібки до такої міри заповни-ли зачіски, що вони інколи мали надто перевантаже-ний вигляд.

Незважаючи на появу нового напряму моди, деякі жінки і під кінець цього періоду носили пудровані зачіски. Внаслідок англійської блокади і недостачі у зв'язку з