У розв'язанні продовольчої проблеми значне місце займає харчова промисловість, яка є заключним ланцюгом у виробництві про-довольчої продукції. Вона має розгалужену структуру, потужний виробничий потенціал і може практично повністю забезпечити потре-би населення у високоякісних продуктах хар-чування в широкому асортименті. Внаслідок звуження ринків збуту незадовільно вико-ристовуються виробничі потужності в ряді галузей харчо-вої промисловості. Частину потужностей окремих підприємств доводиться консервувати, а деякі з них вза-галі припинили виробництво. Тим часом ряд підприємств нарощують темпи випуску продукції: у Сумській області — акціонерні товариства "Крафт Якобз Сушард "Україна", "Сумський м'ясокомбінат", завод продтоварів та лікеро-горілчаний завод, "Роменський завод ЗНМ". Чимало заводів та фабрик змогли все ж таки знайти своє місце на товарному ринку, підтримують рівень виробництва, за-лучають інвесторів для модернізації виробництва й онов-лення асортименту продукції. За рахунок іноземних інвесторів на деяких підприємствах зросло виробництво продовольчих товарів: макаронних виробів — в Сумській області; маргаринової продукції —Харківській області. Продуктивно працювати в умовах нинішнього українського ринку підприємствам регіону допомагають іноземні інвестиції. Аналіз інвестиційної політики свідчить: для залучення в Україну інвестицій необхідні чіткі й прозорі дії в оподаткуванні, у системі мита, в ліцензуванні окремих видів діяльності. Харчова промисловість України — один з найбільших реципієнтів інвестицій. Питома вага її в загальному обсязі іноземних інвестицій перевищує 11 відсотків. Іноземні інвестори вже вклали кошти у розвиток тютюнової, пивоварної та конди-терської галузей. У системі харчової промисловості в Україні створено 20 спільних підприємств. Серед них — акціонерне товариство: "Крафт Якобс Сушард Україна" (Тростянецька фабрика). Як свідчить аналіз діяльності підприємств харчової про-мисловості, уповільнення та невпорядкованість інвес-тиційного та інноваційного процесів — головна причина су-часних кризових явищ у розвитку галузі, стримування ак-тивного реформування й забезпечення сталого її функціону-вання в перехідний період до розвиненої соціальне орієнто-ваної ринкової системи господарювання. Дефективна інвестиційна, інноваційна і в цілому екомічна політика щодо розвитку вітчизняної харчової промисловості призвела до значного зменшення виробництва продукції, обсяги якої знизилися в середньому за 1991- 1995 роки на 12 %, а 1996 року порівняно з 1995—на 7,2% Один з головних стратегічних напрямків виходу харчової промисловості з кризового стану, ста-білізації та прискорення їі розвитку — знаходження джерел залучення інвестицій з урахуванням галузе-вих особливостей, прийняття ефективних уп-равлінських рішень щодо розробки й реалізації інвестиційних проектів, бо від масштабів та спря-мування інвестицій залежить ефективність діяль-ності харчових підприємств Інтенсифікація інвестиційних процесів, спрямо-ваних на оновлення виробництва з метою підвище-ння якості, конкурентоспроможності продукції й прибутко-вості підприємств не лише важливий фактор також спонукає зростання економічного й соці-ального розвитку та підвищення життєвого рівня населення Основні напрямки стимулювання вітчизняних та інозем-них інвестицій у харчову промисловість розробка регіо-нальних програм стимулювання приватних інвестицій, розвиток ринку цінних паперів, створення вільних економічних зон, придбання іноземними інвесторами акцій вітчизняних підприємств харчової промисловості, страхування інвес-тицій від некомерщйних ризиків, концентрація внутрішніх ресурсів при централізованій підтримці з метою реалізації пріоритетних інвестиційних проектів тощо Капітальні вкладення треба спрямовувати пере-дусім у стратегічні галузі, зокрема, в цукрову, олійножирову, плодоовочеконсервну, лікеро-горілчану, виноробну, соляну та інші, які можуть виробляти конкурентоспроможну про-дукцію для внутрішнього й зовнішнього ринків 3 метою створення економічної заінтересованості в інвестуванні хар-чової промисловості України доцільно на два-три роки впровадити систему пільгового оподаткування нових рест-руктурованих підприємств галузі, що сприятиме прискоре-ному зростанню обсягів виробництва високоякісних харчо-вих продуктів. Сьогодні проблема забезпечення продуктами харчування населення, в силу їх недостатнього виробництва, вирішується в напрямі кількісного збільшення продуктів. Аналіз попиту за доходами показує, що із скороченням своїх доходів спо-живачі розширюватимуть купівлю про-дуктів низької категорії (коефіцієнт еластичності попиту на картоплю, ка-пусту, столові буряки тощо становить 0,3—0,35). Тому виробництво цих про-дуктів має більші шанси на розширен-ня. А тваринництво, садівництво, ви-ноградарство, навпаки, чекають застій і скорочення. Але в майбутньому проблема забезпечення продуктами харчування населенн повинна видозмінюватися в напрямі максимізації осо-бистого споживання. Це знаходить свій вияв у розробці раціональних норм харчування для різних груп населення. При цьому характерною рисою тут є не тільки забезпечення різноманітності продуктів при споживанні, але й стабільність споживання деяких з них протягом всього року (фрукти, овочі тощо). На практиці це означає перехід від сезонного споживання окремих продуктів харчу-вання до цілорічного їх споживання. Така постановка питання породжує проблему тривалого зберігання, що в ряді випадків неможливо зробити по багатьох продуктах. Справа в тому, що по багатьох продуктах харчування склалися великі сировинні зони (овочі, соняшник, пшениця, цукрові буряки, картопля тощо), на базі яких були створені великі промислові підприємства. В умовах централізовано-планової системи господарювання, яка забезпечувала ро-боту сировинної зони для підприємства, ефект від масштабу виробництва певною мірою досягався. З переходом до ринкових відносин у роботі великих підприємств з'явився ряд труднощів, які знижують ефективність їх діяльності — вони слабо реагують на зміни в споживацькому попиті, нечутливі до новацій. В цих умовах малі підприємства стають тією необхідною ланкою, робить систему забезпечення населення продуктами харчування більш ефектив-ною. В умовах адміністративно-командної системи господарювання кожне підприємство знало, що виробляти, кому, скільки і коли поставляти продукцію, хто є постачальником сировини, обладнання та за якими цінами. При ринкових відносинах рішення цих питань є справою кожного підприємства. Це в свою чергу змушує підприємство самому формувати