Тих мір, яких вдається держава для наведення порядку на ринку, явно недостатньо. Введення і наступне скасування мінімальних цін на алкогольну продукцію - яскравий приклад. Адже в ідеалі після введення мінімальних цін передбачалося, що сегмент нелегальної горілки зникне. Але цього не відбулося, і навіть більш - спостерігається збільшення даного сегмента. Голограми, мінімальні ціни, контроль акцизних марок - кожна з цих мір окремо має позитивні сторони, але кожна живе власним окремим життям. А для врегулювання ринку необхідний комплекс мір, кожна з який доповнює і підтримує іншу.

Вже давно напрошувалося створення організації, яка б захищала інтереси учасників ринку алкоголю від свавілля чиновників та бюрократії від утисків з боку фіскальних і силових органів держави, працювала для створення прозорих, однакових для всіх правил поведінки шляхом ініціювання змін у діюче правове поле. Такою організацією стала недавно створена Асоціація сприяння обороту і виробництву алкоголю і тютюнової продукції (СОПАТ). Основна мета цієї організації - допомогти державі розробити такі правила гри, які б влаштовували і держава, і легальних учасників ринку. І одним з , на мою думку найкорисніших напрямів діяльності Асоціації, стало ініціанування створення Координаційної ради при Кабміні. До якої повинні входити професійні, галузеві і громадські організації, при якії повинен знаходитися аналітичний центр, який би займався аналізом ринків, прогнозом наслідків прийнятих рішень, що регулюють ринки алкоголю і тютюну. Саме тут має відбуватися те, чого не вистачало попереднім діям державних органів щодо регулювання ринку алкоголю – аналіз та прогноз наслідків прийнятих рішень. Адже зараз ніхто всерйоз не вивчає ринки ані алкоголю, ані тютюну. Звичайно існують такі організації, як Укрспирт, Укртютюн,Українська корпорація по виноградарству і виноробній промисловості “Укрвинпром”, вони мають інформацію, проте в цілому вона не аналізується.

Щодо сировинної проблеми, то як вже зазначалося основною проблемою українських виноградників є відсутність елітних, стійких до несприятливих кліматичних умов сортів винограду. Адже українська селекція винограду була орієнтована на виведення нових сортів, у результаті чого більшість нинішніх виноградників виявилися залежними від кліматичних умов.

Тому, на мій погляд, основним вирішення цієї проблеми для українських виробників, є створення власної сировинної бази. Що вони і роблять. У нинішньому році в Україні було закладено близько 200 га винограду більш стійких французьких сортів. Крім цього, закладені «італійські» і «іспанські» виноградники. Виробники приступили до самостійного формування сировинної бази, щоб максимально захистити себе від кліматичних «капризів» уже протягом найближчих декількох років. До реалізації комплексної програми «Виноградники» приступила ЗАТ «Коктебель», інвестують у розвиток виноградників «Алеф-Виналь», «Винний Будинок Логос» щорічно закладає близько 200 га нових виноградників.

Щодо сировинної проблеми у пивоварінні, то вона на сьогоднішній день залишається такою ж гострою. Можливим виходом могло б бути створення заводами своїх власних солодовень, аби не сплачувати таке високе ввізне мито на солод. Проте звичайно одним з найкращих виходів, було б зниження державою ставки ввізного мита, або введення квоти на безмитний ввіз хмелю, яку Верховна Рада так і не затвердила цього року.

Було б доцільно розробити єдиний закон, який би дозволяв щорічно вводити квоту на увіз невистачаючого обсягу хмелю доти, поки в Україні не буде цілком відновлена власна сировинна база.

Щодо фальсифікату, то поки що вітчизняний сумлінний виробник, аби захиститися від підробок, покладає найбільші надії на всілякі голограми, термополіграфію тощо. Наразі це подекуди спрацьовує, але фахівці вважають, що "гонка озброєнь" між виробниками і фальсифікаторами щодо запровадження і підробки щораз нових засобів захисту себе практично вичерпала, адже подекуди захист у структурі собівартості споживчих товарів займає до 30%. Не дають ефекту і заходи з інформування покупця - йому просто набридає розбиратися у тонкощах систем захисту. Значно простіше відмовитися від купівлі товарів зі скомпрометованою торговою маркою. Втім, сьогодні існують способи, що можуть досить надійно захистити товар від підробки, принаймні у перший час. Так досить ефективним і недорогим вважається краплеструменеве маркування товару. Приміром, у Білорусі запровадження такої технології на лікеро-горілчаному виробництві захищало продукцію від підробок майже півтора року. В Україні сьогодні краплеструменеве маркування запровадило підприємство "Таврія" з Нової Каховки, що виготовляє коньяк.

Найбільш ефективним, практично стовідсотковим захистом продукції є створення мережі фірмових магазинів, а також реалізація товару виключно через офіційних дистриб'юторів. Наприклад, у Німеччині за десятки років становлення ринку було створено сталу систему "виробник-великогуртовий продавець-реалізатор", що фактично унеможливлює появу на ринку підробок. Кожен безпосередній реалізатор або дрібногуртовий продавець впевнений, що на складі фірми-гуртовика вони отримають тiльки справжній товар. Так само і покупець впевнений, що у "своєму" магазині він ніколи не отримає підробку.

Лише рівномірний розподіл відповідальності, насамперед у торгівлі, здатний забезпечити перемогу в боротьбі з фальсифікаторами. Насамперед торгівець як гуртовий, так і роздрібний, має усвідомлювати, що за фальсифікат відповідає не лище покупець (своїм здоров`ям) і виробник (втраченими прибутками й репутацією), а й він сам - безпосередньо своїм бізнесом.

Одним з найбільш дієвих способів боротьби з фальсифікатами, на мою думку, є становлення галузевих громадських організацій виробників, імпортерів та торгiвців на кшталт давніх ремісничих цехів або купецьких гільдій (приклад - ліга "Гордість України"). Метою цих угруповань є