економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) та інших організацій не прогнозують можливостей зростання цього рівня цін у найближчі роки. Нинішня ситуація, що характеризується надлишковою пропозицією на світових ринках, ще більше ускладнилася б, якби Україна істотно збільшила експорт цукру, тим самим додатково збільшивши тиск на ціни в бік їх зниження.
Аналіз проблеми
Україна має давню традицію виробництва та експорту цукру. Для багатьох українців нема жодного сумніву, що цукор повинен і буде відігравати вирішальну роль у сільському господарстві країни. За останні роки, однак, цукрове виробництво в Україні істотно скоротилось. Цукрові заводи працюють збитково, а доходи від експорту цукру зійшли практично нанівець.
Криза початку 90-х, охопивши всі галузі агропромислового комплексу, особливо відчутно позначилась на цукробуряковому виробництві і призвела до глибокого занепаду буряківництва як провідної рослинницької галузі та руйнування матеріально-ресурсного потенціалу цукрової промисловості. Однак, українські цукрові заводи внаслідок скорочення посівних площ та падіння врожайності хоч і знижували обсяги виробництва цукру, проте ще трималися на плаву. Така ситуація тривала до 1996 року. Бо саме тоді Росія, що була основним споживачем нашого білого золота, ввела проти нього високе ввізне мито – 40 відсотків вартості. Україна не змогла заповнювати навіть невеликі експортні квоти на цукор. Цукрозаводи відчули серйозні проблеми. Гостро забракло обігових коштів, переробка сировини почала провадитися виключно за давальницькими схемами, тобто обходитися без грошей.
Площі посівів скоротилися з 1605 тис. га у 1990 році до 747 тис. га у 2000 році. Врожайність цукрових буряків знизилась з 276 ц/га у 1990 році до 177 ц/га у 2000 році. Валовий збір зменшився з 44264 млн тонн до 13199 млн тонн у 2000 році. Див. діаграми 1-3 в додатках.
В результаті руйнування системи оптової торгівлі цукром втрати зовнішніх ринків його збуту, бартеризації розрахунків та диспаритету цін на матеріально-технічні ресурси і цукор, реалізація його здійснювалася за цінами нижче собівартості. Це призвело до вимивання обігових коштів у бурякосіючих господарств і цукрових заводів.
Протягом останніх років бурякоцукрова галузь терпіла збитки. Кількість збиткових цукрових заводів – 165 або 86 відсотків. Якщо порівняти кредиторську заборгованість цукрових заводів з дебіторською, а це відповідно 1,6 та 0,4 млрд. грн., то кредиторська заборгованість перевищує дебіторську в 4 рази. У ряді цукрових заводів ці показники ще гірші. Практично галузь повинна працювати цілий рік тільки на погашення боргів. Тобто, ситуація, яка склалася у цукровій промисловості України, може призвести до фактичного руйнування галузі.
Низький ступінь вилучення цукру – менше 60 відсотків – є результатом роботи підприємств з коротким терміном сокодобування (протягом 1-2 тижнів). При цьому багато цукру на таких заводах безповоротно втрачається. Це свідчить про недоцільність запуску цукрових заводів на 2 тижні, оскільки підприємства мають лише збитки, тому що собівартість 1 тонни цукру при цьому становить близько 3500 гривень, що більше середньої собівартості по Україні у 3 - 4 раза.
Загалом цукробурякове виробництво в нашій державі перетворилося з експортно-стратегічної галузі економіки на дотаційну, що реально загрожує неповним забезпеченням навіть власних потреб цим важливим продуктом.
Отже основними причинами кризових явищ у бурякоцукровій галузі є:
загальна економічна криза і послаблення ролі держави у розвитку бурякоцукрового виробництва;
втрата економічної зацікавленості виробників у вирощуванні цукросировини;
недосконалість механізмів економічного регулювання виробництва, що призвело до серйозних соціальних наслідків – втрати робочих місць, зниження рівня заробітної плати, росту забіоргованості, зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів;
незавершеність і недосконалість приватизаційних процесів у бурякоцукровій галузі;
порушення цінового паритету, що спричинило вимивання обігових коштів спочатку сільськогосподарських товаровиробників, а згодом і цукрової промисловості;
втрата зовнішніх ринків збуту цукру;
практична відсутність кредитування виробника, щог вимушено призвело до переходу на давальницькі схеми переробки сировини і бартерні відносини у галузі;
нерозвиненість ринкових відносин у сфері виробництва, переробки і реалізації цукру;
інтервенція на український ринок цукру з тростини, цукромістких продуктів та насіння;
майже повна відсутність інвестицій у галузь, її непривабливість для вітчизняних і зарубіжних стратегічних інвесторів;
відсутність чіткого законодавства та правових основ організації виробництва та регулювання ринку цукру;
різке скорочення матеріально-технічного забезпечення буряко-сіючих господарств і цукрових заводів.
Пропозиції до розв’язання проблеми
Відродження та подальший розвиток цукробурякового підкомплексу України потребує комплексної системи постійних і довгострокових заходів на рівні державної програми з відповідними законодавчими і регулюючими механізмами. Для розв’язання проблеми необхідно забезпечити структурні, функціональні, енергетичні, сировинні та інвестиційні зміни. Щодо конкретних пропозицій до вирішення проблем я можу запропонувати наступні дії:
Розробка програм реструктуризації та технічного переобладнання галузі.
Формування державної політики в сфері виробництва цукрових буряків і цукру та оптової торгівлі цукром, спрямованої на захист економічних інтересів держави, прав споживачів і вітчизняних товаровиробників.
Розробка і здійснення програм організації виробництва обладнання, приладів, машин та систем для підприємств бурякоцукрового комплексу.
Розробка нормативно-законодавчої бази щодо формування і подальшого функціонування ринку цукру.
Інтеграція товаровиробників і переробників цукросировини з метою збільшення обсягів виробництва цукрових буряків, здешевлення їх вартості та підвищення якості.
Ініціювання заходів для запобігання незаконного ввезення цукру, цукромісних продуктів та насіння цукрових буряків.
Розробка спільної програми дій на цукровому ринку країн СНД з метою визначення концепції і вироблення загальної стратегії його формування.
Співпраця із спілками цукровиробників та трейдерами ринку цукру країн СНД та країн далекого зарубіжжя.
Співробітництво з країнами, які не мають власного цукрового виробництва (наприклад країни Закавказзя). Тут співробітництво має будуватись на умовах міждержавної виробничої кооперації, використовуючи можливості українських цукрових заводів по переробці цукру-сирцю тростинного.
Вивчення і розповсюдження передового світового досвіду в галузі буряківництва та цукроваріння.
Організація міжнародного навчання спеціалістів, проведення міжнародних виставок, ярмарок аукціонів, відряджень