Слід розширити захист вітчизняних товаровиробників, зокрема:

збільшити митний податок на імпорт продуктів:

скасувати попередню оплату та по-датки на експорт продуктів:

ввести граничну торговельну над-бавку [не більшу 20%) на вітчизняну сільськогосподарську продукцію:

створити сприятливі умови для вве-зення ресурсів, необхідних для впрова-дження прогресивних технологій виро-щування і переробки продукції, звіль-нивши господарства від сплати митно-го податку та ПДВ;—

реалізувати комплекс заходів що-до розширення зовнішнього ринку сільскогосподарської продукціі, продуктів її переробки.

Економічну політику держави необ-хідно спрямувати на підвищення ефек-тивності використання виробничого потенціалу сільськогосподарських під-приємств, зміцнення ОПГ населення і селянських (фермерських) госпо-дарств, забезпечення прогресивних структурних зрушень у виробництві сільськогосподарської продукції, реалі-зацію ефективних шляхів і засобів розв'язання соціальних проблем на се-лі. Вирішальне значення тут матиме удосконалення територіального розмі-щення виробництва продукції. Його ра-ціональне розміщення сприятиме прискоренню темпів зростання продук-тивності праці, підвищенню конкурен-тоспроможності продукції, збільшенню маси прибутку на капітал. Найефектив-нішого використання ресурсів можна домогтися лише тоді, коли кожний про-дукт вироблятиметься в регіонах з най-сприятливішими природно-економіч-ними умовами, оскільки в сільському господарстві продукція вирощується працею не тільки людини, а й — приро-ди. На її долю припадає близько ЗО— 40% загальної вартості створеного в сільському господарстві продукту.

А якщо держава й надалі самоухи-лятиметься від регулювання ринку, то зростання цін на промислові товари, що триває, і відповідне зменшення мінової вартості сільськогосподарської продук-ції, скорочення наповненості внутріш-нього ринку через зниження купівельної спроможності населення неминуче призведуть до ще більшого спаду ви-робництва й банкрутства господарств.

Отже, стратегія формування ринку продовольства базується, насамперед, на врахуванні купівельної спромож-ності населення, а також на можли-востях зміцнення вітчизняного сільсь-когосподарського виробництва, роз-витку системи маркетингу, усілякого стимулювання експорту й обмеження імпорту продуктів, розширення державного регулювання ринкових відно-син. Збалансованість попиту і пропо-нування забезпечить ощадливість, конкуренцію та захист споживачів і то-варовиробників.

Основна надія покладається на дер-жавне втручання в економічні відноси-ни, державну допомогу (дотації та субсидії). Метою, яку ставили при цьому урядові чиновники, було залучення до бюджету "тіньових" грошей. "Тіньовики" на те й є "тіньовиками", щоб діяти в підпіллі — вони просто проігнорували цю чергову урядову дурницю. А от для законослух-няних підприємців це "вилізло боком" — ці патенти обернулись для них додатко-вими втратами, які майже не можна компенсувати: ціна товарів і так досягла захмарних висот. Друга урядова дур-ниця — заборона з 1 січня 1997 р. про-дажу товарів, на яких немає відповідної інформації українською мовою. Багато товарів було придбано задовго до цьо-го заходу із "захисту споживача" — що ж тепер із ними робити торгівлі? Мож-на легко передбачити, що з початку нового року торговельні заклади ви-глядатимуть спустошеними. Звісно, що "тіньовиків" це може тільки порадувати. Тому продовжувати закликати до по-дальшого втручання держави в еконо-міку — це просто закликати до суттєво-го погіршення ситуації.

Що ж стосується державної допомо-ги сільському господарству, то це — ли-ше солодкі мрії. Про яку державну допо-могу може йти мова, коли до цього часу держава не повертає боргів селянам за продукцію, здану ще 1995 року? Неві-домо, як і коли вона розрахується за зерно, здане за держзамовленням 1996 року? Де держава візьме гроші на купівлю сільгоспродукції 1997 року?

Вихід - якраз у протилежному: у суттєвому скоро-ченні ролі держави в нашому житті.

3.2.

Однією з умов ефективної діяльності підприємств харчової промисловості в процесі перетворень відносин власності повинна бути свобода вибору різних форм господарювання. Кожна з них має як свої переваги, так і певні недоліки. Останні е результатом дії підприємстві різних суб'єктивних та об'єктивних факторів: рівня розвитку підприємств стану основних фондів, матеріально-технічної бази та соціальної інфраструктури, екологічного клімату в колективі, наявності потенційних власників — членів трудово-го колективу, співвідношення сил формальної та неформальної влади і т.д. Але всі організаційні форми підприємництва мають право на існування і повинні довести свої переваги на практиці. Тільки при свободі їх вибору вони можуть знайти належне їм місце в ринковій економіці.

формування різних ринкових форм господарювання у харчовій промисловості пов'яза-не в першу чергу з певними особливостями та специфікою цієї галузі порівняно з іншими, тому що задоволення потреб населення продуктами харчування — досить складна, багатопланова і незмінна проблема, яка стоїть перед суспільством на всіх ступенях його розвитку. Це зумовлюється рядом обставин: дефіцитом багатьох сиро-винних ресурсів, різним ступенем розвитку галузей, які безпосередньо виробляють продукти харчування, і пов'язаних з ними інших галузей, організацією надходжень продуктів харчування до споживача та багатьма іншими причинами.

Причому, якщо сьогодні проблема забезпечення продуктами харчування населення, в силу їх недостатнього виробництва, вирішується в напрямі кількісного збільшення продуктів, то в майбутньому вона буде видозмінюватися в напрямі максимізації осо-бистого споживання. Це знаходить свій вияв у розробці раціональних норм харчування для різних груп населення. При цьому характерною рисою тут є не тільки забезпечення різноманітності продуктів при споживанні, але й стабільність споживання деяких з них протягом всього року (фрукти, овочі тощо).

На практиці це означає перехід від сезонного споживання окремих продуктів харчу-вання до цілорічного їх споживання. Така постановка питання породжує проблему тривалого зберігання, що в ряді випадків неможливо зробити по багатьох продуктах. Виходом з цього становища стала промислова переробка первинних продуктів харчу-вання, яка дає змогу не тільки зберігати їх протягом тривалого часу (без втрати пожив-ної' цінності), але й значно розширювати їх асортимент, що дуже важливо для організа-ції раціонального харчування, а також забезпечує їх зберігання при транспортуванні на великі відстані. Вирішення цих питань передбачає відповідну організаційну структуру