У структурі агропромислового комп-лексу галузь хлібопродуктів — пріори-тетна, особливо з огляду на забезпечен ня населення продовольством, а тваринництва — комбікормами:

Тому важлива науково-технічна передумова подальшого розвит-ку галузі — сертифікація сіль-ськогосподарської сировини та харчових продуктів з борошна. Таким чином можна буде ефек-тивно визначити якість продук-ції, забезпечити ретельний кон-троль за дотриманням економіч-них вимог, підвищити конку-рентоспроможність виробів.

Але матеріально-технічна база галузі хлібопродуктів не відповідає сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю обладнання. Це негативно позначається і на економічних показниках. При-міром, спрацьованість основ-них виробничих фондів у га-лузі сягає 48 відсотків, а тем-пи оновлення їх основної час-тини значно відстають від пот-реби. Стосовно основної части-ни вони становлять менше 56 відсотків на рік. Рівень меха-нізації праці на підприємствах не перевищує 50—60 відсотків. Продуктивність праці в галузі в 2—3 рази нижча, ніж на спо-ріднених підприємствах у за-рубіжних країнах з розвине-ною економікою.

Для створення міцної мате-ріально-технічної бази на часі — активне формування і наг-ромадження інвестиційного потенціалу, перетворення амортизацій у найважливіший реноваційний ресурс, впровад-ження сучасних технологій то-що. Нині найголовніше завдан-ня підприємств галузі — поліп-шення їх фінансового стану. Визначальний чинник платосп-роможності тут — стан обігових коштів, які розпорошуються че-рез постійне зростання дебітор-ської заборгованості. отже, ефективне викорисгання коштів — пріоритетний напрямок фінансо-вої діяльності підприємств. Ре-алізувати його можна за допо-могою стабілізації виробництва. При зменшенні обсягів випуску продукції ефективність вико-ристання обігових коштів неми-нуче погіршується. Це зумовле-но тим, що обсяги сировини, ма-теріалів, інших ресурсів і пали-ва зменшуються швидшими темпами, ніж обсяг випущеної продукції.

Нині керівники заготівель-них і зернопереробних підп-риємств особливу увагу мають звернути на норматив власних обігових коштів. Він має бути орієнтиром для підтримання фі-нансового стану виробництва на рівні, що забезпечить нормаль-ний реалізаційний і відтворю-вальний цикли. А ще потрібна структурна перебудова з ураху-ванням наявного інвестиційно-го та інноваційного потенціалів.

Питома вага будівель і спо-руд у структурі основних фон-дів на підприємствах галузі хлібопродуктів становить 75-80 відсотків. Особливо висока вона на хлібозаготівельних підприємствах — близько 60 відсотків. Дещо нижча на зер-нопереробних виробництвах. Водночас в інших галузях на-родного господарства вона ста-новить лише ЗО відсотків вар-тості основних фондів. Це зу-мовлено специфікою галузі хлібопродуктів, де значно нижча питома вага обладнан-ня. Торік його частка в загаль-ній вартості виробничих фон-дів дещо перевищувала 17 від-сотків.

Особлива увага сьогодні — вмілому використанню капіта-лу. Адже постійно відчувається гостра нестача інвестицій при зростанні вартості капітального будівництва, техніки, створен-ні капітале- та науковоємких виробництв. Звісно, модернізу-вати діючі підприємства потріб-но. Але робити це широкомас-штабне доцільно лише тоді, ко-ли прибутки підприємств будуть достатніми для створення фон-дів нагромадження і споживан-ня, а банки кредитуватимуть довгострокові інвестиційні про-екти. Альтернативи тут не існує. Які ж джерела фінансування можна залучити для технічно-го переоснащення галузі?

Передусім прибуток, що за-лишається на підприємствах, спрямовується на реконструк-цію і технічне переоснащення виробництва. Потім — аморти-заційні відрахування. Адже під-вищення інвестиційної актив-ності безпосередньо пов'язане із ставленням до амортизації як основного ресурсу та фінансово-го джерела капіталовкладень. Уповільнити старіння основних фондів можна й завдяки прис-кореній амортизації — головно-му напрямку відновлення основ-нихвиробничих фондів. Одне джерело фінансування — кошти від приватизації під-приємств галузі хлібопродук-тів, які можна спрямувати на технічне й технологічне онов-лення виробництва. І, нареш-ті, доцільно залучити гроші ко-мерційних банків, а також на-селення та приватизаційні сер-тифікати. Це підвищить приваб-ливість підприємств галузі для потенційних інвесторів.

Важливий напрямок струк-турної перебудови підприємств галузі та необхідний засіб змен-шення негативного впливу на економіку — відновлення на ви-робництвах випуску споживчих товарів через модернізацію від-повідних цехів.

Одне слово, в умовах ринко-вої економіки господарникам розраховувати слід передусім на власні сили, кмітливість, пра-цьовитість.

2.1.

У розв'язанні продовольчої проблеми значне місце займає харчова промисловість, яка е заключним ланцюгом у виробництві про-довольчої продукції. Вона має розгалужену структуру, потужний виробничий потенціал і може практично повністю забезпечити потре-би населення у високоякісних продуктах хар-чування в широкому асортименті. Її підп-риємства здатні переробити понад 50 млн т цукрових буряків, 2,6 — насіння олійних куль-тур, 2,5 — овочів і фруктів, 18 — молока, 4 млн т — худоби та птиці.

Проте внаслідок загострення економічної кризи виробничий потенціал харчової промис-ловості повністю не використовується. Вона зазнає великих труднощів у своєму дальшо-му розвитку та вдосконаленні. По відношен-ню до 1990 р. індекс спаду виробництва про-дукції харчової промисл'овості в 1996 р. (у порівнянних цінах) становив 50% за серед-ньорічного спаду 14%. Виробництво м'яса першої категорії знизилося в 3,7 раза, ковбас-них виробів — у 4,2, товарного масла — у 2,7, сирів жирних —у 3,1, продукції із незбираного молока — у 7, цукру-піску — у 2,1, олії — у 2,4, кондитерських виробів — у 3,9 раза. Слід зазначити, що в минулий період (1986— 1990 рр.) розвиток харчової промисловості характеризувався відносно високим рівнем зростання (118%). Цього було досягнуто пе-реважно завдяки м'ясо-молочній галузі, яка виробляє найбільш цінні у фізіологічному від-ношенні продукти харчування.

Основною причиною спаду стало в ос-танні роки скорочення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Так, поголі-в'я великої рогатої худоби в 1996 р. проти 1990 р. зменшилося в 1,6 раза, свиней — в 1,7, овець і кіз—у 2,7 раза. Це стало факто-ром зниження обсягів продажу худоби та пти-ці всіма категоріями господарств заготівель-ним організаціям у 5,3, а молока — у 4,5 раза.

Останніми роками здійснення заходів що-до дальшого реформування економіки при-звело до деякого уповільнення темпів спаду виробництва продукції сільського господар-ства.

На 1 січня 1997 р. в усіх категоріях гос-подарств налічувалося 15,3 млн голів вели-кої рогатої худоби, або на 13% менше, ніж