Розвиток ринку продовольства залежить не тільки від підвищення ефективності сіль-ськогосподарського виробництва та вдоскона-лення системи маркетингу, а й ще більшою мірою від добробуту і багатства самих праців-ників села. Чим біднішими вони стають, тим менше вони виробляють продукції, а це, у свою чергу, посилює бідність, призводить до того, що населення постачається переважно не за рахунок місцевого виробництва, а зов-нішнього ринку. Особливо велике зубожіння селян спостерігається після «лібералізації» цін за умов функціонування в країні нерегу-льованого ринку. Основні причини погіршен-ня життя народу України — це високі подат-ки на предмети першої необхідності (податок на добавлену вартість), спад виробництва, збільшення непрацюючих людей, самоухи-лення держави від регулювання ринку, пере-ливання державного капіталу України у при-ватний капітал зарубіжних країн, низький рі-вень заробітної плати, який нині не забез-печує навіть простого відтворення робочої сили, несвоєчасна виплата заробітної плати та відпустки без оплати. Існуючі затримки з виплатою заробітної плати, за нашими підра-хунками, знижують купівельну здатність насе-лення на 25—30%. Ще більшими темпами відбувається процес зубожіння міського насе-лення. Останнє змушує його в боротьбі за виживання тимчасово займатися вирощува-ням картоплі та овочів на невеликих ділянках (громадські городи), розміщених на значній відстані від міста. Це виробництво грунтуєть-ся переважно на ручній праці і ведеться у більшості випадків із порушенням агротехні-чних вимог, а тому неефективне, продукція неконкурентоздатна. Така організація вироб-ництва цих продуктів спричиняє марнотрат-ство земельних і трудових ресурсів.

Таким чином, стратегія формування рин-ку продовольства повинна грунтуватися на врахуванні купівельної здатності населення, на можливостях зміцнення вітчизняного сіль-ськогосподарського виробництва, розвитку системи маркетингу, всебічне стимулювання експорту та обмеження імпорту продуктів, розширення державного регулювання ринко-вих відносин.

2.4. Екологічні проблеми

Поруч із вище перерахованими проблемами харчової промисловості важливе місце посідає екологічні проблеми. Ця проблема має дві сторони:

по-перше підприємства харчової промисловості утворюють складну екологічну ситуацію, тому що вони знаходяться, як праило, та мають низькі ступені захисту, перероробки, очистки стічних вод, шкідливих викидів у повітря (харчова промисловість потребує великої кількості тепла для переробки);

та з другого боку від харчової промисловості чекають високоякісних екологічночистих продуктів, для виготовлення яких потрібна екологічночиста сировина – що є великою проблемою для вітчизняного сільскогосподарського виробництва.

Тож виходить, що по-перше підприємства створюють важку екологічну ситуацію викидами шкідливих речовин у повітря, а також забруднена шкідливими речовинами вода попадає на поля та для зрошення і розчинені у ній речовини нагромаджуються у почві.

Тому необхідне створення досконалої досконалих систм екологічного захисту є не тільки екологічною, але й економічною необхідністю тому що без створення надійних систем екологічних систем захисту виробництва продуктів харчової промисловості неможливе вирощування екологічно чистої сировини для виробництва продуктівхарчової промисловості. Ми маємо замкнуте коло, вирватися з якого можливе лише через створення надійних екологіних систем захуисту від шкідливих викидів у повітря та очищення стічних вод.

2.5. Соціальні проблеми

Питання інвестування належать до одних з найважливіших, від яких залежить функціону-вання й розвиток харчової промисловості в умовах ринкової економіки. Завдяки інвестиціям розширюються й удосконалюються виробничі потужності та основні фонди, забезпечуються необхідні пропор-ції. Інвестиції у виробничу сферу мають забезпечити підвищення технічного рівня й поліпшення розміщен-ня діючих виробництв, а також необхідний приріст по-тужностей.

Інвестиційні рішення приймають з питань оп-тимізації структури активів, визначення потреби в їх заміні чи ліквідації; розробки методів і засобів ре-алізації інвестиційної політики; визначення потреби в фінансових коштах; розробки й затвердження інвести-ційних проектів; управління пакетом цінних паперів. Вони можуть бути короткотерміновими й довготер-міновими. Перші спрямовані на визначення структури капіталу на поточний період, їх прийняття потребує знання нинішніх тенденцій розвитку ринку. Довго-термінові рішення мають забезпечити успішне фун-кціонування виробництва в майбутньому. Вони потре-бують використання сучасних методів аналізу для ви-бору оптимальних напрямків і шляхів розвитку виробництва на перспективу з урахуванням об'єктивних законокономірностей

По винні передбачати розробку й реалізацію політики оп-тимального поєднання використання власних і пози-чених коштів для забезпечення оптимального функ-ціонування виробництва; залучення капіталу на най-вигідніших умовах; дивідендну політику тощо.

Фінансування й державне кредитування капіталь-ного будівництва в харчовій промисловості регла-ментують Закони України "Про інвестиційну діяльність", "Про банки і банківську діяльність", а та-кож інші законодавчі й нормативно-правові акти країни, зокрема Положення про фінансування та дер-жавне кредитування капітального будівництва в країні, затверджене Міністерством економіки, Мініс-терством фінансів, Державним комітетом у справах містобудування та архітектури. Це Положення обов'язкове для підприємств і організацій усіх форм власності при фінансуванні та кредитуванні за раху-нок державних і змішаних капітальних вкладень ново-го будівництва, розширення, реконструкції, технічно-го переоснащення діючих підприємств, проектних робіт, консервації (розконсервації) об'єктів, а також при придбанні обладнання, що не потребує монтажу й не входить до кошторису будов. При будівництві, яке здійснюється за рахунок недержавних капіталь-них вкладень, зазначене Положення має рекомен-даційний характер.

Практика свідчить: найбільш ефективні на-прямки капіталовкладень у харчовій промисло-вості — реконструкція й технічне переоснащен-ня виробництва. Це дає змогу в коротші строки, з меншими затратами, ніж при новому будівництві, оновлювати матеріально-технічну базу, освоювати нові потужності.

Технічне переоснащення діючих підприємств пе-редбачає встановлення нових машин і устаткування на діючих площах, впровадження автоматизованих систем управління і контролю, сучасних методів уп-равління виробництвом, модернізацію і технічне пе-реоснащення природоохоронних об'єктів, опалю-вальних і вентиляційних систем, підключення до цен-тралізованих джерел тепло- й електропостачання. Його слід здійснювати за проектами й кошторисами на окремі об'єкти або види робіт, які розробляють на основі єдиного техніко-економічного обгрунтування і згідно з планом підвищення техніко-економічного рівня галузі.

Щодо розширення діючих підприємств, то воно