Особлива увага сьогодні — вмілому використанню капіта-лу. Адже постійно відчувається гостра нестача інвестицій при зростанні вартості капітального будівництва, техніки, створен-ні капітале- та науковоємких виробництв. Звісно, модернізу-вати діючі підприємства потріб-но. Але робити це широкомас-штабне доцільно лише тоді, ко-ли прибутки підприємств будуть достатніми для створення фон-дів нагромадження і споживан-ня, а банки кредитуватимуть довгострокові інвестиційні про-екти. Альтернативи тут не існує. Які ж джерела фінансування можна залучити для технічно-го переоснащення галузі?

Передусім прибуток, що за-лишається на підприємствах, спрямовується на реконструк-цію і технічне переоснащення виробництва. Потім — аморти-заційні відрахування. Адже під-вищення інвестиційної актив-ності безпосередньо пов'язане із ставленням до амортизації як основного ресурсу та фінансово-го джерела капіталовкладень. Уповільнити старіння основних фондів можна й завдяки прис-кореній амортизації — головно-му напрямку відновлення основ-нихвиробничих фондів. Одне джерело фінансування — кошти від приватизації під-приємств галузі хлібопродук-тів, які можна спрямувати на технічне й технологічне онов-лення виробництва. І, нареш-ті, доцільно залучити гроші ко-мерційних банків, а також на-селення та приватизаційні сер-тифікати. Це підвищить приваб-ливість підприємств галузі для потенційних інвесторів.

3. Подальший розвиток галузей харчової промисловості.

3.1. Модернізація обладнання.

Аналіз попиту за доходами показує, що із скороченням своїх доходів спо-живачі розширюватимуть купівлю про-дуктів низької категорії (коефіцієнт еластичності попиту на картоплю, ка-пусту, столові буряки тощо становить 0,3—0,35). Тому виробництво цих про-дуктів має більші шанси на розширен-ня. А тваринництво, садівництво, ви-ноградарство, навпаки, чекають застій і скорочення.

Щоб подолати негативні тенденції у розвитку ринку продовольства, необ-хідно, насамперед, посилити державне регулювання ринкових відносин, підви-щити ефективність використання ре-сурсів, розширити державну допомогу господарствам. Держава може здійс-нювати регулювання ринку через ціно-ву і кредитно-податкову політику, а та-кож через створення відповідних умов для зміцнення матеріально-технічної бази господарств, удосконалюючи по-даткову систему і систему інших ас-пектів регулювання ринку, з тим щоб посилити стимули до інвестицій і роз-витку НТП.

Цінова політика держави тільки тоді зуде ефективною, коли ціни на сільсь-когосподарську продукцію забезпе-чать необхідні темпи розширеного відтворення виробництва, а прибуток на вкладений капітал буде не нижчим, ніж за інших можливих напрямків його використання.

Поліпшити економічне становище господарств могло б впровадження такого заходу, як відшкодування з бюджету суми ПДВ, виплаченої поста-чальникам за виконані роботи, надані послуги, придбані матеріальні ресурси, пальне, основні засоби виробництва і нематеріальні активи.

У період переходу до ринкової еко-номіки, поряд із розвитком нових, кон-курентоспроможних джерел поставок засобів виробництва, а також нових каналів збуту, зберігання, переробки і розподілу продукції, необхідно поліп-шити державні поставки та відновити держзамовлення на всі види сільсько-господарської продукції, розширити ін-тервенційні заготівлі.

Доцільно практикувати укладання ф'ючерських контрактів, пільгове кре-дитування сільськогосподарських під-приємств, забезпечення зустрічного продажу необхідних їм ресурсів за пільговими цінами.

Слід розширити захист вітчизняних товаровиробників, зокрема:

збільшити митний податок на імпорт продуктів:

скасувати попередню оплату та по-датки на експорт продуктів:

ввести граничну торговельну над-бавку [не більшу 20%) на вітчизняну сільськогосподарську продукцію:

створити сприятливі умови для вве-зення ресурсів, необхідних для впрова-дження прогресивних технологій виро-щування і переробки продукції, звіль-нивши господарства від сплати митно-го податку та ПДВ;—

реалізувати комплекс заходів що-до розширення зовнішнього ринку сільскогосподарської продукціі, продуктів її переробки.

Економічну політику держави необ-хідно спрямувати на підвищення ефек-тивності використання виробничого потенціалу сільськогосподарських під-приємств, зміцнення ОПГ населення і селянських (фермерських) госпо-дарств, забезпечення прогресивних структурних зрушень у виробництві сільськогосподарської продукції, реалі-зацію ефективних шляхів і засобів розв'язання соціальних проблем на се-лі. Вирішальне значення тут матиме удосконалення територіального розмі-щення виробництва продукції. Його ра-ціональне розміщення сприятиме прискоренню темпів зростання продук-тивності праці, підвищенню конкурен-тоспроможності продукції, збільшенню маси прибутку на капітал. Найефектив-нішого використання ресурсів можна домогтися лише тоді, коли кожний про-дукт вироблятиметься в регіонах з най-сприятливішими природно-економіч-ними умовами, оскільки в сільському господарстві продукція вирощується працею не тільки людини, а й — приро-ди. На її долю припадає близько ЗО— 40% загальної вартості створеного в сільському господарстві продукту.

А якщо держава й надалі самоухи-лятиметься від регулювання ринку, то зростання цін на промислові товари, що триває, і відповідне зменшення мінової вартості сільськогосподарської продук-ції, скорочення наповненості внутріш-нього ринку через зниження купівельної спроможності населення неминуче призведуть до ще більшого спаду ви-робництва й банкрутства господарств.

Отже, стратегія формування ринку продовольства базується, насамперед, на врахуванні купівельної спромож-ності населення, а також на можли-востях зміцнення вітчизняного сільсь-когосподарського виробництва, роз-витку системи маркетингу, усілякого стимулювання експорту й обмеження імпорту продуктів, розширення державного регулювання ринкових відно-син. Збалансованість попиту і пропо-нування забезпечить ощадливість, конкуренцію та захист споживачів і то-варовиробників.

Основна надія покладається на дер-жавне втручання в економічні відноси-ни, державну допомогу (дотації та субсидії). Метою, яку ставили при цьому урядові чиновники, було залучення до бюджету "тіньових" грошей. "Тіньовики" на те й є "тіньовиками", щоб діяти в підпіллі — вони просто проігнорували цю чергову урядову дурницю. А от для законослух-няних підприємців це "вилізло боком" — ці патенти обернулись для них додатко-вими втратами, які майже не можна компенсувати: ціна товарів і так досягла захмарних висот. Друга урядова дур-ниця — заборона з 1 січня 1997 р. про-дажу товарів, на яких немає відповідної інформації українською мовою. Багато товарів було придбано задовго до цьо-го заходу із "захисту споживача" — що ж тепер із ними робити торгівлі? Мож-на легко передбачити, що з початку нового року торговельні заклади ви-глядатимуть спустошеними. Звісно, що "тіньовиків" це може тільки порадувати. Тому продовжувати закликати до по-дальшого втручання держави в еконо-міку — це просто закликати до суттєво-го погіршення ситуації.

Що ж стосується державної