Для здешевлення продукції та прискорення обігу коштів розширено мережу фірмової торгівлі. Лише в Сумській області створено 152 фірмових магазини й кіос-ки, з них — 23 торгують м'ясопродуктами, 49 — молоко-продуктами, 25 — хлібом і хлібопродуктами, 22 — кон-сервною продукцією.

Фінансова скрута, недосконалість податково-кредит-ної системи, нестача обігових коштів змушують деякі підприємства вдаватись до переробки сільськогоспо-дарської сировини на давальницьких умовах, використо-вувати бартерну форму товарообміну. Завдяки виділен-ню кредитних ресурсів для закупівлі цукрових буряків і насіння соняшнику, торік зменшилося виробництво на давальницьких умовах цукру,;— з 93 до 59 %, олії — з 80 до 70 %. Водночас випуск борошна на давальницьких умовах зріс з 25 до 44 %, крупів — з 46 до 83, масла тва-ринного — з 20 до 23, м'яса — з 17 до 19 %. Питома ва-га бартерних операцій у харчовій промисловості торік становила 21,8 %, що майже вдвічі менше, ніж у промис-ловості країни в цілому. Проте в деяких галузях вона за-лишається ще основною формою розрахунків: у цукровій — 67,5 %, рибній — 61,3, плодоовочеконсервній — 43,3, масло-сироробній — 31,6, олійножировій — 25,9 %.

Давальницька схема переробки сировини та бартер-ний обмін товарів створюють умови для порушення по-даткового законодавства, пов'язаного з несплатою по-датку на додану вартість, акцизного збору, реалізацією продукції за цінами, нижчими від № собівартості, що по-глиблює процеси тіньової економіки. У цих умовах не-обхідно законодавче обмежити виробництво продукції на давальницьких умовах, а також частку товарообмінни операцій у загальному обсязі реалізації та запровадит санкції за її перевищення.

Непросто відбувається структурна перебудова галузі хлібопродук-тів. Аби відчути це, досить пог-лянути на показники роботи заготівель-них та зернопереробних підприємств. Приміром, за 1990-1995 роки виробниц-тво борошна зменшилося з 7671 тисяч тон: до 4551, крупів — з 962,4 до 389 тисіч, макаронних виробів — з 360,3 до 214,2 тисяч, хліба й хлібобулочної продукції — з 6701 до 3848 тисяч тонн. Отже, потенційні можливості підпприємств використовуються далеко не повністю.

Значне скорочення обсягів виробниц-тва, лібералізація цін на сировину, ма-теріально-технічні ресурси й послуги призвели до підвищення собівартості, а відтак і цін на зернову продукцію. Особ-ливо зросли оптові ціни підприємств борошномельно-круп'яної промисло-вості. Водночас калорійність харчуван-ня Заселення зменшилася на 26,4 від-сотка. Значно збіднів раціон білково- й вітаміновмісних продуктів, овочів, фрук-тів тощо. Натомість понад фізіологічні норми люди споживають хлібопродук-ти, питома вага яких у структурі хар-чування сягає 44 відсотків.

У структурі агропромислового комп-лексу галузь хлібопродуктів — пріори-тетна, особливо з огляду на забезпечен ня населення продовольством, а тваринництва — комбікормами:

Тому важлива науково-технічна передумова подальшого розвит-ку галузі — сертифікація сіль-ськогосподарської сировини та харчових продуктів з борошна. Таким чином можна буде ефек-тивно визначити якість продук-ції, забезпечити ретельний кон-троль за дотриманням економіч-них вимог, підвищити конку-рентоспроможність виробів.

Але матеріально-технічна база галузі хлібопродуктів не відповідає сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю обладнання. Це негативно позначається і на економічних показниках. При-міром, спрацьованість основ-них виробничих фондів у га-лузі сягає 48 відсотків, а тем-пи оновлення їх основної час-тини значно відстають від пот-реби. Стосовно основної части-ни вони становлять менше 56 відсотків на рік. Рівень меха-нізації праці на підприємствах не перевищує 50—60 відсотків. Продуктивність праці в галузі в 2—3 рази нижча, ніж на спо-ріднених підприємствах у за-рубіжних країнах з розвине-ною економікою.

Для створення міцної мате-ріально-технічної бази на часі — активне формування і наг-ромадження інвестиційного потенціалу, перетворення амортизацій у найважливіший реноваційний ресурс, впровад-ження сучасних технологій то-що. Нині найголовніше завдан-ня підприємств галузі — поліп-шення їх фінансового стану. Визначальний чинник платосп-роможності тут — стан обігових коштів, які розпорошуються че-рез постійне зростання дебітор-ської заборгованості. отже, ефективне викорисгання коштів — пріоритетний напрямок фінансо-вої діяльності підприємств. Ре-алізувати його можна за допо-могою стабілізації виробництва. При зменшенні обсягів випуску продукції ефективність вико-ристання обігових коштів неми-нуче погіршується. Це зумовле-но тим, що обсяги сировини, ма-теріалів, інших ресурсів і пали-ва зменшуються швидшими темпами, ніж обсяг випущеної продукції.

Нині керівники заготівель-них і зернопереробних підп-риємств особливу увагу мають звернути на норматив власних обігових коштів. Він має бути орієнтиром для підтримання фі-нансового стану виробництва на рівні, що забезпечить нормаль-ний реалізаційний і відтворю-вальний цикли. А ще потрібна структурна перебудова з ураху-ванням наявного інвестиційно-го та інноваційного потенціалів.

Питома вага будівель і спо-руд у структурі основних фон-дів на підприємствах галузі хлібопродуктів становить 75-80 відсотків. Особливо висока вона на хлібозаготівельних підприємствах — близько 60 відсотків. Дещо нижча на зер-нопереробних виробництвах. Водночас в інших галузях на-родного господарства вона ста-новить лише ЗО відсотків вар-тості основних фондів. Це зу-мовлено специфікою галузі хлібопродуктів, де значно нижча питома вага обладнан-ня. Торік його частка в загаль-ній вартості виробничих фон-дів дещо перевищувала 17 від-сотків.

Особлива увага сьогодні — вмілому використанню капіта-лу. Адже постійно відчувається гостра нестача інвестицій при зростанні вартості капітального будівництва, техніки, створен-ні капітале- та науковоємких виробництв. Звісно, модернізу-вати діючі підприємства потріб-но. Але робити це широкомас-штабне доцільно лише тоді, ко-ли прибутки підприємств будуть достатніми для створення фон-дів нагромадження і споживан-ня, а банки кредитуватимуть довгострокові інвестиційні про-екти. Альтернативи тут не існує. Які ж джерела фінансування можна залучити для технічно-го переоснащення галузі?

Передусім прибуток, що за-лишається на підприємствах, спрямовується на реконструк-цію і технічне переоснащення виробництва. Потім — аморти-заційні відрахування. Адже під-вищення інвестиційної актив-ності безпосередньо пов'язане із ставленням до амортизації як основного ресурсу та фінансово-го джерела