На внутрішньому ринку продовольс-тва України триває зростання цін. Проте темпи підвищення їх на окремі продукти істотно відрізняються: зокрема, за пері-од з серпня 1995 р. по серпень 1996 р. найнижчими вони були на олію, яблука, цибулю, цукор і картоплю, а найвищими — на хліб і хлібопродукти, молоко, конди-терські вироби і м'ясопродукти. Якщо за вказаний період ціни в державній і коо-перативній торгівлі підвищилися на олію на 6,8%, яблука — на 9,3, цибулю — на 12,7, цукор — на 16,7, картоплю — на 17,3%, то на хліб і хлібопродукти — на 44—103%, молоко і молокопродукти — на 65—96%, кондитерські вироби на 70—80, м'ясо і м'ясопродукти — на 59—72 і рибу — на 38—54%. На міських ринках підвищення цін на продукти хар-чування відбувається повільнішими темпами, ніж у державній і кооператив-ній торгівлі. В цілому ціни на продукти харчування збільшилися за вказаний період на 44,7%, а на непродовольчі то-вари — на 87,6%.

2.2. Економічні проблеми галузі

Але матеріально-технічна база галузі не відповідає сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю обладнання. Це негативно позначається і на економічних показниках. При-міром, спрацьованість основ-них виробничих фондів у га-лузі сягає 48 відсотків, а тем-пи оновлення їх основної час-тини значно відстають від пот-реби. Стосовно основної части-ни вони становлять менше 56 відсотків на рік. Рівень меха-нізації праці на підприємствах не перевищує 50—60 відсотків. Продуктивність праці в галузі в 2—3 рази нижча, ніж на спо-ріднених підприємствах у за-рубіжних країнах з розвине-ною економікою.

Для створення міцної мате-ріально-технічної бази на часі — активне формування і наг-ромадження інвестиційного потенціалу, перетворення амортизацій у найважливіший реноваційний ресурс, впровад-ження сучасних технологій то-що. Нині найголовніше завдан-ня підприємств галузі — поліп-шення їх фінансового стану. Визначальний чинник платосп-роможності тут — стан обігових коштів, які розпорошуються че-рез постійне зростання дебітор-ської заборгованості. отже, ефективне викорисгання коштів — пріоритетний напрямок фінансо-вої діяльності підприємств. Ре-алізувати його можна за допо-могою стабілізації виробництва. При зменшенні обсягів випуску продукції ефективність вико-ристання обігових коштів неми-нуче погіршується. Це зумовле-но тим, що обсяги сировини, ма-теріалів, інших ресурсів і пали-ва зменшуються швидшими темпами, ніж обсяг випущеної продукції.

2.3. Екологічні проблеми

На ринку продовольства України продовжує зменшуватися попит у зв'язку з погіршенням купівельної здатності населення і різко збільшується пропозиція імпортних продуктів. Тому значна частина вирощеної сільськигоспо-дарської продукції не знаходить збуту, згодо-вується худобі або псується а сіпьськогоспо-дарські підприємства зазнають збитків

Ринок — це система товарного обороту, де виробництво й переміщення товарів до спопоживачів. Основними категоріями є попит і пропозиція, які реалізуються через купівлю-продаж товарів через оптово-роздрібну торгівлю . Саме значення попиту і пропозиції зумовлює і зміни виробництва, впливає на динаміку цін, викликає переливання та переміщення ресурсів виробництва між галузями і регіонами. Попит формується під пливом демографічних якісних і вартісних факторів, тобто він залежить від кількості населення, розміру його доходів, якості товарів, реклами тощо. Пропозиція і вартість товарів, поданих до реалізації залежить від природних, організаційний і технологічних факторів. Основними сегментами системи пропозиції є: вітчизняне сільськогосподарське виробництво, імпорт, переробка, зберігання, товарна обробка й па-кування продукції, транспорт і зв'язок. Цент-ральне місце в ринку належить оптовій і роздрібній торгівлі, ринковій інфраструктурі. Саме ці елементи ринку здійснюють товарний оборот продуктів.

Нині Україна переходить від державної (централізованої) до багатоукладної (ринко-вої) економіки. Перша грунтувалася на дер-жавній формі власності на основні засоби ви-робництва. Друга — переважно на трьох фор-мах власності (приватній, колективній, дер-жавній). Модель ринку централізованої еконо-міки характеризувалася такими особливостя-ми: первинним була пропозиція і вважалося, що головне — це виробити продукт, а він знайде споживача; регулювався ринок пере-важно адміністративними методами через ціновий механізм і планово-цільовий розподіл ресурсів; господарями ринку були державні чиновники і партійна номенклатура; інвестиції у сільське господарство здійснювалися без достатнього врахування економічної ефектив-ності виробництва, мінімізації собівартості, співвідношення попиту і пропозиції на внут-рішньому і зовнішньому ринках. Зовсім інша модель ринкової економіки. Ринкові відноси-ни повинні формуватися за так званою збу-товою концепцією. Вона виходить із необхід-ності максимізації доходів через збут товарів, пріоритетне значення відводиться попиту, «королем» ринку стає споживач. Підприєм-ства вироблятимуть товари тільки в тому разі, якщо їх можна вигідно продати. Регулювати-муться ринкові відносини переважно еконо-мічними методами. Оскільки капітал буде пе-рерозподілений по різних формах власності, то плани і проекти власників капіталу направ-лятимуть і регулюватимуть ринкові відносини. Адже хоч би яку частину своїх запасів люди-на витратила як капітал, вона завжди чекає, що їй не тільки буде повністю повернена її сума, а ще й надійде з прибутком. Кожний власник капіталу намагатиметься максимізу-вати доход шляхом вкладання своїх ресурсів у ті технологічні процеси, де він очікує най-вищий сумарний доход, і ні в якому разі не буде продовжувати вкладати їх в ті галузі, які більше не забезпечують отримання прибутку. Однак провідна роль у регулюванні ринкових відносин усе ж таки має належати державі, яка може це здійснювати через цінову та кре-дитно-податкову політику і створення відпо-відних умов для зміцнення матеріально-тех-нічної бази господарств, удосконалюючи податкову систему й систему інших аспектів ре-гулювання ринку таким чином, щоб посилити стимули до інвестування й прискорення нау-ково-технічного прогресу.

Чому ж потрібне державне регулювання ринку? Перш за все це треба для ліквідації суперечностей в інтересах товаровиробників і споживачів. Товаровиробники заінтересовані в тому, щоб кількість