Головою на столі у гуцулів, як і скрізь в Україні, утвердився хліб, але щоденний хліб у них, як і в інших горян, був прісний. Це корж з кукурудзяного, рідше вівсяного борошна – метай, примітка. Типовим для карпатських сіл взагалі є додавання до хлібного тіста вареної картоплі. Такий хліб називається бурчєник, бурішник, ріплєник, мандибурчєнник – залежно від локальної назви картоплі в тій чи іншій місцевості. Із заквашеного тіста в гуцульських селах хліб печуть рідко, лише випікають з нього до молока круглі коржи-ки – палениці, підпавки, які начиняють бринзою, сиром чи сиром з картоплею, квашеною капустою. Основна мучна страва – густа каша з кукурудзяного борошна (кулеша, мамалига). По селах північної Гуцульщини мамалиґу готують з картоплею. Як і в бойків, однією з найдавніших страв є вівсяний кисіль – киселиця, який зараз готують із кукурудзяного борошна. Найпошире-нішою і найдоступнішою стравою є вареники –„пиро-ги” з житнього, ячмінного, а на Різдво та Великдень з пшеничного борошна з сиром, бринзою, картоплею, квашеною і свіжою капустою. Лише зараз дієтологи сходяться на думці ідеальної насиченості відразу трьома життєво необхідними амінокислотами –трип-тофаном, лізином та метіоніном наших традиційних вареників із сиром, що стали загальнонаціональною візиткою не лише серед гурманів. А щодо збалансова-ності компонентів рослинного і тваринного походжен-ня вони взагалі перевершують усілякі сподівання. З сімейства мучних страв відомі і галушки, які замащу-ють олією, салом чи сметаною.

Значне місце у меню гуцулів займають розмаїті каші. Серед них оригінальною гуцульською стравою вважається різновид мамалиґи – бануш. Окрім кукуру-дзяної каші споживають також і молоді качани – варені чи печені. Науковцями доведено, що найцінніші білки саме входять до складу гречки, квасолі, картоплі, житнього хліба. Останній разом з вівсяними продукта-ми є доступним джерелом вітаміну В1.

Серед овочевих культур основну роль відіграє картопля (бараболя, буришка, ріпа, бурка, мандибурка), яку, як і скрізь, варять, смажать, печуть. Варити її найкраще нечищену і споживати вранці чи ввечері з квашеною капустою, борщем, молоком чи бринзою. Можна зварену в лушпинні картоплю, обчистивши, підсмажити до рум'яності в риночці на олії, маслі, полити сметаною. Поширені в Гуцульщині також і варені галушки з тертої картоплі, печені на олії деруни („терті пляцки”). Варять з картоплі і рідку страву – „зупу”. Важливу роль у щоденному харчуванні мешканців Гуцульщини займає капуста – квашена та свіжа. Комора вітамінів – сира квашена капуста споживається мащеною лляною чи конопляною олією та приправле-ною тертим хріном і цибулею. Зварену квашену капус-ту помащену салом чи олією смакують з картоплею, бобом, горохом чи квасолею. Із свіжої натомість готу-ють небагато страв - заправляють оцтом, цукром, зеленню, мастять олією, сметаною, маслом, часом іще смажать у печі. Подекуди у селах закарпатські гуцули готують „підніс”: порізане та зварене листя капусти або буряка заправлене маслом. Як рідка страва з капусти скрізь відомий капусняк – „росолянка”, росівниця, росіл, бевка. Його відмінність у тому, що варили його без картоплі, а їли з окремо звареною в лушпинні картоплею. Із квашених головок капусти – „крижівок” готують голубці з кукурудзяною, вівсяною чи ячмін-ною крупою, змішаною з тертою картоплею. Зварені голубці мастять олією чи салом. Як перша страва поширений також борщ із квашених буряків. Буряки для того квасили, порізавши соломкою і заливши водою у дерев'яних „велетках” чи горщиках. В околи-цях Жаб'я підготовлені буряки спочатку обварюють, опісля ставлять вкисати в теплому місці. Буряковий квас варять разом з порізаними буряками. Борщ заправ-ляють засмажкою – „заправкою”, (в угорських селах –„ранташ”). Специфічна гуцульська страва „варя” готується з окремо зварених та змішаних свіжих та квашених буряків, квасолі та слив, яку їдять з кулешею, хлібом. Окремо слід згадати про часник і цибулю, які є самостійною їжею, і приправою. З часнику роблять „саламаху” – розтертий часник змішують з олією та підсоленою водою, споживають з картоплею, кулешею і м'ясом.

Значну роль у повноцінному традиційному хар-чуванні горян відіграють бобові - горох, квасоля, біб. Зварені бобові не замащуючи їдять з картоплею, борщем, капустою замість хліба. З самої квасолі готують своєрідну страву „щупеню”, „шупоню”. Зварену і потовчену квасолю розводили невеликою кількістю води, заправляли кукурудзяним борошном чи крупою і варили. Влітку і восени готують з квасолі „лопатки” – молоді стручки шпарагівки відварюють, заливають сметаною чи молоком, підбивають борошном, підва-рюють. Споживають з хлібом чи картоплею.

З гороху та квасолі готують також і перші стра-ви. До квасолі додають сушені яблука чи сливи (фасуля зі сливками, фасуля з лісницями). Варять також і моло-дий біб з картоплею та заправляють цибулею. З окремо звареного бобу, квасолі і картоплі готують дуже харак-терну страву – „товченку”. Змішавши всі складники, заправляли перцем, цибулею, тертим маком, цукром і все товкли. Звідси і назва.

Також наявність у горах великої кількості грибів зумовлює їх доступність та широке вживання в харчу-ванні. Із грибами варять юшку, заправляючи її борош-ном, у відварені з цибулею гриби всипають підсмажене борошно, мастять сметаною чи олією. Гриби з олією часто заправляють товченим часником.

Важливу роль у харчуванні