і людських ресурсів. Суцільний образ такої реальності, створюваний художником, потребує ще розчленування на складові елементи, перекладу їх на мову техніки і економіки управління виробництвом, без чого він залишається лише утопічним передбаченням майбутнього. Тому цим і пояснюється посилення уваги в дизайні до усестороннього експериментального і загальнотеоретичного прогнозування, заснованого на системному підході до явища. На відповідному етапі розвитку дизайну ця тен-денція знайшла вираження в теоріях «тотального проектування середовища». Весь тотальний світ охоплювався розумно, до нього підходили на одному систематичному ключі. Дизайн сприймається як антипод хаосу і рівночасності у створенні середовища, утверджуючи цінність лиш найбільш «коротких» і тому лаконічних форм. А завдяки тому, що в масовому і серійному виробництві будь-які закладені в нього форми і типорозміри одержують значні тиражі і широко розповсюджуються в житті, ці предмети набирають рис відповідного стилю. Тому і проблеми стилю в дизайні стали вирішуватись дещо по-іншому, ніж в інших видах художньої творчості. Вони пов'язанні з вивченням можливої лаконічної мови форм, його модульності з акцентами на головні смислові форми, на використанні стереотипів мислення візуальних знаків. У дизайні більше ніж в решті видах художньої творчості проблеми стилю виявились пов'язаними з проблемами стилізації, свідомого перенесення рішень, логічних і функціонально виправданих у своїх межах форм, на речі і явища зовсім іншого характеру. Так, успіхи авіації з її аеродинамічними формами призвели до виникнення обтікаючого стилю, а підкреслена технічність сучасної електронно-обчислювальної техніки і радіоапаратури використовується як модна форма в сучасній побутовій техніці.
Спеціалізація, або стайлінг, як її називають у дизайні, не несе в собі негативних якостей. Вона використовується тільки для зміни технічних форм, для підкреслення їх ефективності. Але, звичайно, найчастіше стайлінг стає знаряддям комерційного підходу до проектування речей, які розглядаються перш за все як товар і є регулятором в системі товарообігу, впливаючи на споживчі переваги. Для роботи з невиправданою стилізацією дизайну художники вивчають споживчі і функціонально-естетичні норми відношення людей до підкреслено сучасного і спадкового, з минулого, предметного оточення.
Співвідношення між обраною стилізацією форм і об'єктивно-функціональними рішеннями в дизайні неоднозначні. Адже функціональні підходи в дизайні можуть бути орієнтовані на ті ж складові і стилістичні норми та переваги на вимоги торгівлі, тобто враховуючи культурно-історичну ситуацію свого часу. І все те, що створювалось художниками абсолютно щиро, у вигляді вічних, об'єктивно-функціональних форм, через деякий час вже сприймається як локальний стиль, зовнішня прикмета минулого історичного періоду, а умови, які здавались художникам об'єктивними, по суті справи були результатом вимог виробництва і економіки.
Щоб зрозуміти ситуацію, дизайнери користуються деякими техніко-економічними і соціально-психологічними дослідженнями, моделюють за допомогою свого художньо-образного мислення типи можливих споживачів, спостерігають поведінку людей у великих і малих колективах. Все це необхідно для прогнозування середовища майбутнього, для реального утвердження нових форм і потреб, які оберігають зв'язок з історичними традиціями формування матеріальної культури. Проте було б несправедливо приписувати дизайну рішення всіх проблем формування матеріального середовища. Адже таку мету ставить перед собою і архітектура, з якою дизайн постійно і тісно пов'язаний. Коли професія дизайнера була ще маловідома, дизайнерів часто називали «архітекторами виробів промислового виробництва». Працюючи над конструкцією, функціональним призначенням і зовнішнім виглядом предметів, дизайнери дійсно нагадують архітекторів, які займаються подібними завданнями проектування інтер'єрів, малих архітектурних форм.
Сьогодні вже немає сенсу сперечатися щодо того, куди віднести дизайн: до мистецтва чи до техніки. Усі нарешті дійшли висновку, що дизайн – це самостійний напрям проектної діяльності промислових виробів з усіма притаманними йому атрибутами: історією, теорією, практикою, які пов'язані з мистецтвом і технікою. Проте питання, як і чого навчати майбутнього фахівця-дизайнера, своєї актуальності ще не втратило.
Розділ І. Ретроспектива розвитку інтер’єру
1.1 Розвиток інтер'єру ресторанів.
На протязі всієї історії розвитку культури людина прагнула прикрасити своє життя, зробити красивими всі необхідні їй предмети - одяг, житло, посуд.
В наш час з особливою пристрастю входять поняття, як художник і суспільство, краса і користь, творчість і потрібність. Важливо, щоб усе, що нас оточує, несло в собі красу і потрібність як необхідну умову життя цивілізованого суспільства.
Це стосується і декоративно-оформлюваного мистецтва: своїми специфічними виразними способами декоративне мистецтво разом з архітектурою формують внутрішній світ людини, її погляди, культуру, мораль, життєві принципи.
Художник все інтенсивніше працює над проблемою середовища, комплексного її вирішення в синтезі з архітектурою. Коли ми говоримо про житлове середовище, про інтер'єри суспільних будов, то маємо на увазі не тільки єдність звичних і красивих виробів. Середовище - це не тільки матеріальне поняття, це - простір, наповнений взаємовідносинами людей, це єдиний духовний і матеріальний світ.
Якщо в минулому використання декоративного мистецтва в інтер'єрах громадських будов частіше всього були стихійними, то в даний час ще на стадії проектування художники і архітектори реалізують не тільки рішення загальної теми, зв'язаної з призначенням будови в цілому, а і використовують найбільш виразні форми різних видів декоративного мистецтва.
Архітектори, будівельники, художники, скульптори, майстри прикладного мистецтва, спираючись на досягнення будівельної науки і техніки, підвищують художній рівень обробки приміщень. При цьому в інтер'єрі широко використовують як традиційні - камінь, дерево, кераміка, скло, так і сучасні матеріали - наприклад, полімер. Вибираючи для обробки той чи інший матеріал, архітектори прагнуть до створення єдиної композиції інтер'єра, сполучення матеріалів з призначенням приміщень. Специфіка інтер'єрів громадських закладів дозволяє широко використовувати в їх оформленні оригінальні композиційні рішення, твори монументально-декоративного і прикладного мистецтва, художні меблі. Можна привести безліч прикладів