різнобічні культурні та релігійні зв’язки. Після прийняття християнства на Русі із Візантії до нашої країни потяглися священики, перекладачі, переписувачі книг, ремісники. І потреба у розміщені зростала, але тогочасне розміщення ще не можна назвати готелями. Саме як готельна справа на Русі вона зароджується в 12-13 ст. Це був час князівських міжусобиць і монголо-татарського загарбань. Величезні володіння монголів потребували добре налагодженого зв’язку підкореними землями. Цей зв’язок здійснювали ханські гінці, які мали постійну потребу в ночівлі та відпочинку. Постоялі двори, притулки, корчми як компонент міського господарства відомі в Україні ще з часів Київської Русі. І не випадково, що центром готельного господарства на Русі був Київ. Так, на Подолі, неподалік від Торговища, приїжджі купці будували свої двори, де зупинялися на час перебування в місті [22].
На Русі аж до 16 ст. центральною фігурою у встановленні та зміцненні зв’язків з іншими країнами був «гість». Гостинні двори складалися із рядів крамниць, торговельних приміщень і складів, об’єднаних укритими галереями. У 17 ст. споруди гостинних дворів доповнювали прямокутні майдани, обнесені кам’яними стінами з вежами та проїзною брамою. Такі гостинні двори були побудовані в Москві, Архангельську, Києві та інших містах.
У 16 – першій половині 17 ст. Київ був одним із головних торговельних центрів Східної Європи, де перехрещувалися торговельні шляхи зі сходу на захід, і навпаки. З Польщі, Кримського ханства, Туреччини, Молдови, Греції, Угорщини, країн Західної Європи через Київ рухалися товари до Московської держави і далі на схід. Для заїжджих купців у місті створювалися спеціальні гостинні двори.
Проте бурхливий розвиток готелебудівництва розпочався після приєднання України до Московської держави. Почалося будівництво поштового тракту від Москви до Києва через Калугу, Конотоп, Глухів, Путивль із поштовими дворами та станціями, що одночасно виконували функції готелів. ( Перший поштовий двір був засновано у 1725 році. Там можна було відпочити, поїсти, змінити коней і пожити кілька днів). Наприкінці 18 – на початку 19 ст. на Бессарабській площі існувала поштова станція. Біля неї для потреб подорожуючих було відкрито трактир із номерами. Пізніше там було збудовано готель «Національ» (тепер на цьому місці знаходиться кінотеатр «Орбіта»).
У 80-90 – х роках 19 ст. на Бессарабській площі також було збудовано готель «Пале – Рояль» у стилі французького ренесансу.
Найкращі готелі Києва того часу було засновано на Хрещатику, що формувався у 70-х роках 19 ст. як діловий центр міста з розкішними магазинами, банками та іншими установами. Не дивно, що саме тут розташувалися такі відомі готелі, як «Гранд – Готель», «Французький», «Бель–Вю».
Найстарішим був готель «Європейський». Він знаходився на місці теперішнього культурного центру «Український дім». Цей готель збудований у 1851 році, мав вишуканий вигляд та мав найкращий у місті ресторан (1).
На розі Пушкінської та Бібіковського бульвару (тепер бульвар Тараса Шевченка) було зведено готель «Палас». Він діє і тепер під назвою «Прем’єр Палас». Неподалік знаходився готель «Марсель», який на той час вважався дуже вишуканим і добре обладнаним. У ньому було встановлено перший у місті ліфт [22].
Готелів вистачало на всіх приїжджих, а умови проживання могли задовольнити смаки та примхи найвибагливіших клієнтів. Назви київських готелів кінця 19- початку 20 ст. відображали обширну географію Європи: «Європейський», «Малороссия», «Дрезден», «Россия»,»Петербургская», «Английская», «Лувр», «Лондон», «Рим», «Неаполь».
Друга світова війна завдала величезних збитків готельному господарству України, багато готелів були зруйновані. Тому в 50-х – 60-х роках держава почала активно вкладати кошти в розбудову готельного господарства. Проте життя тих років не стимулювало розвитку готельної бази в Україні. Тільки у 70–х роках київські власті звернулися до будівництва готельної бази. Але при будівництві нових готелів на той час не приділялося належної уваги комфорту та рівню обслуговування, зважаючи на невибагливість радянських людей.
У 80-ті роки були побудовані нові готелі «Інтуристу»: у Києві – «Либідь» і «Братислава», у Харкові – «Інтурист» і «Мир», у Львові – «Дністер», в Ужгороді – «Закарпаття», в Одесі – «Чорне море», у Запоріжжі – «Запоріжжя», у Полтаві – мотель «Інтурист», у Чернівцях – «Черемош», у Херсоні – «Фрегат». В Ялті спільно з югославськими фахівцями в мальовничому Масандрівському парку було введено в експлуатацію готель «Ялта–Інтурист» [6].
З 1970 по 1980 рік готельний фонд «Інтуристу» збільшився майже в 4 рази, перевищивши 50 тисяч місць, з них 10 тисяч готельних місць знаходиться в Україні. Сприяли розвитку інфраструктури туризму визначні міжнародні заходи, що проводилися в СРСР. Так, 22 літні Олімпійські ігри (1980 р.) стали для «Інтуристу» ще одним значним досягненням. Для того щоб прийняти 300 тисяч гостей, що приїхали на Олімпіаду, треба було значно розширити мережу готелів у Москві, Ленінграді, Києві, Мінську й Таллінні. Після отримання незалежності Україна стала на нову сходинку у розвитку засобів розміщення, які є найважливішими елементами туризму: якщо немає розміщення – немає й туризму. Це незаперечна й жорстка вимога економіки будь якого туристичного регіону або центру, який прагне твердих та великих доходів від прийому туристів і експлуатації своїх туристичних ресурсів. Прибутки від продажу розміщення становлять у сучасних готелях від 50 до 75% усіх доходів та дають 70 – 80% чистого прибутку.
Саме готельні підприємства виконують одну з важливих функцій в обслуговуванні: забезпечують туристів житлом та побутовими послугами. Витрати туристів на готельні послуги становлять від 30 до 70% всіх витрат