для складання внутрішньої звітності, а також для визначення прибутку. Незважаючи на важливість цього завдання, колишні системи калькулювання не містили інформації, необхідної для виконання багатьох управлінських рішень [Якщо читати лекції Ф.Ф.Бутинця, то можна зробити висновок, що облік в промисловості витрат не вівся зовсім, або записувався однією сумою, взятою зі стелі, а на підприємствах, взагалі не існувало планового відділу, на якого було покладено вести калькуляцію витрат виробництва] [Примітка автора].
Сучасні системи калькулювання більш збалансовані. Інформація, яка міститься в них, не тільки дозволяє виконувати традиційні завдання, а й допомагає при:
визначенні цілеспрямованості подальшого випуску продукції;
встановлені оптимальної ціни на продукцію;
оптимізація асортименту продукції, що випускається;
визначення цілеспрямованості оновлення діючої технології і верстатного парку;
оцінці якості роботи управлінського персоналу.
Своєчасне калькулювання лежить в основі оцінки виконання прийнятого підприємством або його підрозділом плану. Дані фактичних калькуляцій використовуються для наступного планування собівартості, для обгрунтуваня економічної ефективності і впровадження нової техніки, вибору сучасних технологічних процесів, проведенню заходів по підвищенню якості продукції, перевірки проектів будівництва і реконструкції підприємств. За результатами калькулювання можна прийняти рішення про проведення ремонту самостійно або з використанням послуг сторонніх організацій. Нарешті, калькулювання є основою для трансферного ціноутворення. Трансферна (внутрішня) ціна застосовується при комерційних операціях між підрозділами одного й того ж підприємства. Найбільшу актуальність питання формування трансферних цін мають при наявності права у підрозділів підприємства самостійно виходити на зовнішніх покупців. В цьому випадку від правильного формування трансферної ціни буде залежить загальний фінансовий стан організації. Якщо ж продукція підрозділу повністю споживається в середині підприємства, трансферна ціна є лише обліковою, необхідною для господарських зв’язків між внутрішніми підрозділами підприємства, але при цьому вона не впливає на кінцевий результат організації [Фінанси підприємств, Н.В.Колчина, Москва,1998 р.].
На практиці можуть застосовуватися різні калькуляції, в залежності від мети і завдання їх використання. За часом складання калькуляції складаються на директивні (попередні) та звітні.
Планування є основним інструментом управління в готельному бізнесі. Динамічний процес планування об’єднує всі управлінські функції цієї сфери діяльності. Воно допомагає визначити систему дій та рішень, які ведуть до досягнення підприємством поставлених цілей. Будучи провідною функціональною підсистемою в системі управління підприємством, планування спирається на результати функціювання інших підсистем і водночас активно впливає на них, (насамперед на підсистему здійснення заходів щодо підвищення ефективності господарювання). Планування означає насамперед уміння думати й працювати з випередженням, передбаченням щодо винекненям неординарних ситуацій. Планування є далеким від імпровізації, воно вимагає аналітичного міркування, проведення науково-дослідницької роботи, всебічного аналізу досягнутих показників, високого фахового рівня як розробників планів, так і їх виконавців-менеджерів. Саме завдяки досконалому плануванню діяльності підприємства готельного бізнесу можуть уникнути помилок і ефективно використовувати свої потенційні можливості. Планування надає таких переваг:
усуває невизначеність майбутнього підприємства;
уточнює цілі підприємства та дії щодо їх досягнення;
допомагає уникнути помилок у майбутній діяльності;
надає можливості передбачити виникнення нестандартних ситуацій і діяти з випередженням подій;
сприяти усвідомленню важливості функціювання підприємства.
Дерективні калькуляції складають для обґрунтування і удосконалення нормативів витрат виробництва, цін; встановлення допустимих меж трудових і матеріальних витрат за статтями калькуляції у відповідності до конкретних умов і способів виготовлення продукції, видів робіт й послуг, визначення величини і складу витрат, які залежать від діяльності структурного підрозділу тощо.
Директивні калькуляції поділяються на нормативні (стандартні), кошторисні та планові.
Нормативні (стандартні) калькуляції застосовуються з метою встановлення допустимих витрат на виробництво продукції на основі науково обґрунтованих витрат на виробництво продукції на основі науково обґрунтованих норм. Бухгалтер повинен постійно пам’ятати про калькуляцію, і при розробці норм вміти правильно знайти внутрішні резерви економії ресурсів і зниження собівартості продукції. [На мій погляд, кожен на підприємстві повинен займатися своїм ділом – технолог, який знайомий з технологією виробництва – складати калькуляцію, а бухгалтер повинен перевірити її, але самостійно вивчати технологічний процес – це, на мою думку, зовсім не справа бухгалтера]. Нормативні калькуляції впроваджуються на тих підприємствах, де налагоджене нормативне господарство, і калькуляції складають на основі чинних норм.
Планова калькуляція складається на основі виробничих норм і дозволяє визначити допустимий обсяг витрат на виробництво продукції виходячи з досягнутого рівня організації праці і управління, крім рівня техніки і технології виробництва, масштабів підприємства тощо. Планова калькуляція відрізняється від нормативної тим, що вона складається за усередненими нормами за певний період (квартал), а нормативна калькуляція – за чинними нормами за кожний період.
Кошторисна калькуляція застосовується як правило, в будівельних організаціях і представляє собою визначення ціни будівельної продукції. Кошторисна калькуляція дає можливість аналізувати структуру витрат на виробництво, визначати прибуток і рентабельність будівельного комплексу. Кошторис необхідний для розрахунків забудовника з генеральним підрядником, який веде будівництво об’єкту на підставі договору.
Звітні калькуляції складаються на підставі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво. Порівнюючи директивні калькуляції із звітними, знаходять відхилення за окремими статтями витрат і в цілому по виробу.
Собівартість реалізованих послуг складається із виробничої собівартості послуг, які були реалізовани протягом звітного періоду, розподілених загальновиробничих и понаднормативних витрат.
В виробничу собівартість продукції включають:
- прямі матеріальні витрати;
- прямі витрати на оплату праці;
- інші прямі витрати;
- загальновиробничі витрати.
До прямих матеріальних витрат по виробництву послуг відносять витрати матеріальних цінностей, використання безпосередньо на виробництво конкретного виду продукції, такі як: паливо, енергія, вода, миючі засоби, спеціальна одежа та взуття, захисні пристрої і спеціальне годування робітників, у випадках передбачених законодавством, різні засоби та пристрої, предмети праці, які використовуються безпосередньо для виробництва продукції.
До прямих витрат на оплату праці відносяться суми основної