підсистема лінійного керівництва виробництвом, у рамках якої здійснюється безпосереднє управління виробничими процесами на основі єдиноначальності й інтеграції цільового (програмно-цільового) і функціонального управління. Ця підсистема включає всіх лінійних керівників виробництва (від керуючого стратегічною зоною господарювання до майстра виробничої ділянки). На відміну від цільових і функціональних підсистем, у яких переважають горизонтальні зв'язки взаємодії (координації) між суб'єктами управління, у підсистемі лінійного керівництва переважають вертикальні зв'язки підпорядкування (субординації);*

функціональні підсистеми, що реалізують управління по конкретних функціях (таким як: корпоративне або внутрішньозаводське техніко-економічне планування виробництва; організація виробництва, організація праці і т.д.), які диференціюються по основним цілям на спеціальні функції управління;*

підсистема забезпечення управління, що організує правове, нормативне, інформаційне і технічне забезпечення управління шляхом створення відповідних структур, що здійснюють ці функції, формування банків даних, організації комунікацій, організації сервісного обслуговування автоматизованих робочих місць менеджерів і т.д.

1.4. Структура і компетенція органів управління акціонерним товариством

Склад, компетенція і правила організації вищих ланок управління акціонерним товариством установлені законодавством. Цими ланками управління, що утворюють підсистему вищого керівництва, є загальні збори акціонерів, рада директорів і правління.

Вищим органом управління товариством є загальні збори акціонерів. До числа задач стратегічного характеру (рішення яких може мати важливі довгострокові наслідки), віднесених законодавством до компетенції загальних зборів, належать:

1) внесення змін і доповнень у статут товариства або твердження статуту в новій редакції;

2) реорганізація і ліквідація товариства;

3) збільшення і зменшення статутного капіталу;

4) дроблення і консолідація акцій;

5) здійснення великих угод, зв'язаних із придбанням і відчуженням товариством майна;

6) участь товариства в холдингових компаніях, фінансово-промислових групах і інших об'єднаннях комерційних організацій.

Законодавство не передбачає участі загальних зборів акціонерів у визначенні стратегії компанії і розгляді стратегічних програм. Така позиція законодавця навряд чи виправдана, тому що вироблення стратегії і стратегічних програм, крім визначення напрямків діяльності, постановки стратегічних цілей і мобілізації фінансових ресурсів для їхнього досягнення, здійснюється в інтересах мобілізації творчого, соціального й організаційного потенціалів компанії на досягнення стратегічного успіху. Будь-яка стратегічна програма, до реалізації якої фахівці, менеджери і трудові колективи відносяться з байдужністю або чинять опір їй, приречена на невдачу.

Разом з тим, загальні збори не вправі розглядати і приймати рішення з питань, не віднесеним до його компетенції Федеральним законом про акціонерні товариства. Мотиви встановлення Законом такої норми не цілком ясні, оскільки:*

така норма суперечить загальноприйнятим нормам демократії в управлінні: вищий орган управління організацією не може бути позбавлений права розгляди й ухвалення рішення по будь-якому питанню діяльності організації (на те він і вищий орган);*

сучасний період соціально-економічного і науково-технічного розвитку характеризується підвищенням нестабільності зовнішнього середовища організації, що породжує несподівані проблеми, що не мають аналогів у минулому. Законодавець не може них передбачати;*

для виявлення найбільш значимих функцій і задач управління, рішення по яких доцільно покласти на вищий орган, необхідно спроектувати систему управління організації в цілому, що не практикується в рамках законотворчості. Можливо, саме внаслідок цього законодавець не міг включити в компетенцію загальних зборів і в компетенцію ради директорів рішення багатьох проблем стратегічного характеру.

Рада директорів (наглядацька рада) товариства здійснює загальне керівництво діяльністю товариства, за винятком рішення питань, віднесених до компетенції загальних зборів акціонерів.

До числа питань стратегічного характеру, віднесених до компетенції ради директорів, належать:

1) визначення пріоритетних напрямків діяльності товариства (оборотна увага на те, що така постановка питання не передбачає розробку стратегій і стратегічних проектів);

2) прийняття рекомендацій з розміру дивіденду по акціях (такі рекомендації з погляду стратегічного управління мають обмежене значення, тому що компанія має потребу у виробленні довгострокової дивідендної політики як інструмента інвестування і мотивації діяльності);

3) прийняття рішень про участь товариства в інших організаціях і висновку великих угод, якщо ці питання не віднесені до компетенції загальних зборів акціонерів.

Законодавство також установлює, що в компетенцію ради директорів можуть входити й інші питання, передбачені статутом товариства. Це дає можливість сформувати в статуті товариства повний комплекс функцій і задач стратегічного управління, що входять у компетенцію ради директорів і (або) правління товариства.

Керівництво поточною діяльністю товариства здійснює правління, головою якого є генеральний директор (директор), або одноосібно генеральний директор (директор). Однак крім правління, у практиці підприємств конкретне оперативне управління здійснюють штатні органи управління і лінійних керівників виробничих підрозділів, що як суб'єкти управління повинні бути включені в систему управління компанії. Організація такого управління будується на основі внутрішніх документів (положень, стандартів, регламентів).

Повноваження виконавчого органа можуть бути передані за договором довірчого управління майном іншої комерційної організації (керуючої організації) або індивідуальному підприємцеві (керуючому). За договором довірчого управління майном одна сторона (засновник управління) передає іншій стороні (довірчому керуючому) на певний строк (не більш 5 років) майно (у тому числі підприємства й інші майнові комплекси) у довірче управління. Остання зобов'язується здійснювати управління цим майном в інтересах засновника управління або іншої зазначеної їм особи. Засновником довірчого управління є власник майна.

2. Організаційна структура АТЗТ «Турсвіт»

2.1. Організаційна структура управління

Ціль організаційної структури полягає в тому, щоб забезпечити досягнення задач, що постають перед організацією.

Відповідно до класичної теорії організації, з висновками якої по даному питанню згідна більшість менеджерів, структура організації повинна розроблятися зверху вниз.

Спочатку керівники повинні здійснити поділ організації на широкі сфери, потім поставити конкретні подібно тому, як у плануванні спочатку формулюються загальні задачі, -- а потім скласти конкретні