В. Невеликі держави є достатньо стійкими стосовно етнотериторіальних змін. Ці зміни можливі лише за наявності глибоких етнічних суперечностей, що періодично переходять у відкриті конфлікти. Об’єднання невеликих держав малоймовірне, позаяк за час їх існування сформувалися власні владні еліти, яким зовсім невигідне таке об’єднання. Крім того, дедалі більше виділяються історично-культурні особливості населення цих країн, унаслідок чого виникають і зміцнюються нові етноси. Інтеграційні процеси активно проявляються в економічній сфері та у формуванні регіональних політичних союзів, що не зачіпає етнокультурної сфери й не веде до суттєвого обмеження суверенітету у внутрішніх проблемах.

Вказані закономірності не є абсолютними, тому в кожному конкретному випадку враховуватимемо й інші чинники, що можуть повпливати на етнополітичні процеси.

Міграції, що можуть впливати на етнічну ситуацію (класифікуємо за причинами):

а) перенаселення і брак ресурсів;

б) наявність малозаселених територій з великими ресурсами;

в) традиційні міграції Старий Світ Новий Світ;

г) репатріація;

д) соціально-економічні міграції.

Вважатимемо достатньо імовірними міграції, зумовлені поєднанням хоча б двох з указаних причин. Під час розгляду міграцій у зв’язку з перенаселенням розглядається прогнозований стан.

Географічна конкретизація цих типів міграцій:

а) джерела: Західна і Південна Європа (передусім Італія, Велика Британія, Німеччина, Бенілюкс), Японія, Центральний Китай, Ява, Бенгалія, долина Ґанґу, Філіппіни; крім того, джерелами можуть стати неперенаселені території, в яких прогнозується інтенсивний ріст населення: Середня Азія, Центральна Європа;

б) кінцеві території: Сибір, Австралія, Канада, Південна Америка, Аляска, Гренландія, Антарктида;

в) Європа Америка, Австралія; Азійське тихоокеанське узбережжя Америка;

г) кінцеві території: Ізраїль для євреїв; Сибір для тюрків;

д) Африка, Азія Європа, Америка; проте для такої міграції прогнозуються великі обмеження, крім того, населення, що мігрує, не має повної соціальної структури, воно схильне до асиміляції і в кінцевих точках переважно втрачає основи етнічної ідентичності.

Періодичні піднесення-спади визначаються індивідуально для кожної країни чи регіону. Відповідно до них визначаються імовірності розширення чи зменшення територій держав, консолідаційних процесів чи розпаду за час від початку до середини XXI століття. За цими імовірностями (називатимемо їх історичними імовірностями) оцінюється правдоподібність виникнення нових етнополітичних утворень і змін меж між ними.

Вплив теперішньої політичної, економічної та соціальної ситуації та її прогнозованих змін, а також об’єктивних інтересів населення територій і різних його соціальних верств на прогнозні рішення переважно виявляється в тому, що з різних можливих варіантів обираються ті, які є найреальнішими з огляду на вказані чинники.

Російська Федерація

Після розпаду Радянського Союзу Росія вийшла зі свого стабільного стану, який формувався протягом віків. Основною ознакою цього стану було те, що Росія була метрополією великої євразійської імперії. Номінально російський народ був імперським, хоча фактично він використовувався переважно в ролі колонізуючої маси, а важливу роль у забезпеченні стійкості імперії відігравали тюркські народи та українці, які, збалансовуючи та стримуючи одні одних, зміцнювали імперію. Після відокремлення України й Середньої Азії та Казахстану баланс в імперії порушився. За відсутності механізму самозбереження дезінтеграційні процеси наростають і нема значних етнічних сил, які б стримали їх. В інтереси тюркських народів теперішньої Російської Федерації та євреїв не входить існування стійкої Росії. Тюрки (насамперед татари) бачать потребу та можливість утворення власних етнічних держав, а євреї, розуміючи нереальність достатньо стабільної імперії в нових межах, прагнуть максимально використати теперішню ситуацію у своїх, переважно економічних, інтересах. Російський же народ у сучасних умовах здатний хіба що на безоглядну ксенофобію. Це лише прискорює розвал держави, в якій становище цього народу на етнічних землях є гіршим від становища національних меншин, а на колонізованих землях — досить нестійким. Катастрофічною є для етнічних росіян і демографічна ситуація. За чисельністю населення в Російській Федерації росіяни стають національною меншістю, причому їх частка знижується дуже різко. Так що у власній сепарації об’єктивно зацікавлені й самі росіяни (московити).

Особливо прискорюють дезінтеграційні процеси в Російській Федерації економічні проблеми. Кланізація призвела до фактичної відсутності єдиної системи управління. У суб’єктів державної влади кланові інтереси та впливи явно переважають загальнодержавні. Причому замість кланових інтересів все більше домінуючими стають регіональні, які значно стійкіші й мають широку соціальну базу. Інтенсивній регіоналізації Росії сприяє економічна, політична й етнічна ситуація. Неефективність централізованості в економіці очевидна, а замінника економічному адмініструванню, який міг би утримати в рамках єдиного економічного комплексу величезну, переважно слабо розвинуту територію нема, і в найближчі десятиліття він з’явитися, очевидно, не зможе. Особливе значення для політичної децентралізації Росії має проблема суверенітету над ресурсами. Адже за її позитивного для регіонів розв’язання в гіршому випадку — владні групи, а в ліпшому — населення регіону стали б володіти величезними багатствами. Це більш ніж достатній стимул для боротьби за суверенітет, тим більше що йому вже не протидіє жодна об’єднавча ідеологія. Зростають різнопланові суперечності між центром та регіонами, а в європейській частині — між двома центрами: Москвою та Санкт-Петербургом. Ці суперечності стають дедалі принциповішими й непримиреннішими. Зокрема, в основі суперечностей між Москвою та Санкт-Петербургом — протиріччя між різними ментальностями, між імперією та демократією, між азійським і європейським вибором. У Росії фактично вже немає значних сил, які об’єктивно зацікавлені в централізації, а та централізація, в якій зацікавлена Москва — привілейоване супермісто, на яке працює вся імперія, — в майбутньому нереальна, позаяк немає вже тих ідей, сил і структур, які б забезпечили це.

Особливе