Ставрополля. Ще одна прикавказька територія Російської Федерації, де в чому подібна до Кубані, проте в етнічному плані не така специфічна, як остання. Ставрополля переважно заселене росіянами, але є значний відсоток вихідців з України. І хоча тут етнічна відмінність від Центральної Росії невелика, географічна відокремленість від Москви (Кубань та Калмикія) зумовлює окремішність Ставрополля та зближення його з Кубанню та іншими національними кавказькими територіями. Ставропольському краєві немає жодного сенсу бути форпостом занепадаючої імперії в Кавказькому регіоні, а мирне співіснування з кавказькими народами значно пріоритетніше від збройного протистояння задля чужих інтересів. Військовий досвід населення краю та політична значущість сприятимуть самодостатності Ставрополля. Отже, можна прогнозувати, що у зв’язку з від’єднанням прикавказьких і кавказьких територій, будучи територіально майже відрізаним від Центральної Росії, Ставрополь приєднається до сепараційної політики своїх кавказьких сусідів, щоб вчасно відмежуватися від гинучої імперії та не допустити конфліктів на своїй території. А з відділенням від Москви уральських, сибірських та далекосхідних територій питання про самостійне Ставрополля буде автоматично вирішене.

Отже, прогнозується виникнення нового етнодержавного утворення — Ставрополля.

Північна Росія (Північна Русь).

Сепарація цього регіону буде наслідком практично повного розпаду сучасної Російської Федерації. Відділення Півночі Європейської Росії спричинено кількома важливими чинниками, які додадуться до глибокої кризи в країні.

І с т о р и ч н о - д е р ж а в н и ц ь к и й ч и н н и к. Північна Росія виступає як продовжувач традицій Новгородської землі, яку лише силою було приєднано до Московського царства. Новгородська сепарація була великою проблемою на початках творення Росії. Побудова на цих землях Санкт-Петербурга як нової столиці вгамувала ці настрої, оскільки населення цього регіону вже не було далекою провінцією. Але тут на перший план вийшло протистояння двох столиць — нової та старої, в яких завжди формувалися свої владні та економічні еліти. Отже, на давнє розділення Росії на Московію та Новгородську землю наклалося нове протиборство між двома центрами — Москвою та Санкт-Петербургом.

С о ц і а л ь н о - п о л і т и ч н и й ч и н н и к. За політичною орієнтацією населення Санкт-Петербурга докорінно відрізняється від Москви та Центральної Росії. Тут значно менше популярні комуністи і зовсім не популярний шовіністичний російський націоналізм. Зате найпопулярнішою є найцивілізованіша й найдемократичніша з впливових російських політичних сил — об’єднання «Яблоко». Більше того, на останніх виборах до міської думи у Санкт-Петербурзі перемогло суто місцеве політичне об’єднання, що відкололося від блоку «Яблоко». На відміну від традиційно «купеческой» Москви в Санкт-Петербурзі найавторитетнішою силою є інтелігенція. За сприйняттям Європи Санкт-Петербург значно ближчий до сусідніх балтійських держав, ніж до Москви. Причому демократизм і європейська орієнтація Санкт-Петербурга не є особливістю теперішнього часу. Це було характерним для міста від самого початку його заснування. Цим відзначався й історичний попередник Санкт-Петербурга — Великий Новгород.

Е к о н о м і ч н и й ч и н н и к. У наш час північноєвропейська частина Росії в економічному плані розвиненіша, ніж центральна, що й проявляється в стереотипах соціальної поведінки (зокрема, на Півночі меншу підтримку мають радикальні політичні сили). В умовах великої економічної кризи, яка поки що ще не досягнула апогею, на розвиненішій і працьовитішій (на відміну від Москви, яка фактично стала містом-паразитом) Півночі виникне ще й економічна сепарація (вимоги суверенітету над власними ресурсами та виробництвом, контролю над податковою системою в регіоні). Однією з перших ознак цього кілька років тому стала ідея (яку досить наполегливо обстоювало місцеве керівництво) надання Санкт-Петербургу разом з Ленінградською областю статусу республіки.

Е т н і ч н и й ч и н н и к. Більша частина земель сучасної центральноєвро-пейської частини Росії ще на початку першого тисячоліття н. е. була заселена неслов’янським населенням й колонізована слов’янами пізніше. Прийшлі слов’яни спочатку змішалися з тамтешнім населенням фіно-угорської групи (поволзькі народи), а пізніше зазнали значного тюркського впливу. Отже, можна говорити, що населення Центральної Росії генетично є сплавом поволзьких, тюркських та слов’янських народів. А землі північної частини Росії були заселені слов’янами ще на початку нашої ери, корінні народи уральської сім’ї були нечисленними, а відсутність значних міграцій перешкоджала інтенсивному змішуванню. Контакти із Скандинавією (варязький вплив) ще більше відмежували їх від населення Центральної Росії. Для населення російської Півночі характерне розвинене регіональне самоусвідомлення (новгородці, псковичі, вологодці). Більше того, аж до минулого століття в багатьох селах Псковщини та Новгородщини розмовляли зовсім відмінною від російської північноруською мовою. Це справді був не діалект, а повноцінна писемна мова, яку російський царизм знищував усіма засобами. На жаль, на відміну від української мови, яка також зазнала подібних репресій, північноруська мова тоді не змогла вистояти — непохитних, але менш чисельних її прихильників знищили фізично.

Ч и н н и к м е н т а л ь н о с т і.