сягає арабсько-перського rokh "бойовий слон із балдахінним сідлом-вежею та лучниками в ній"; сама назва рох від ХVІІ в. зникає, і від неї осталася лиш назва заведеного в ХVІ в. ходу із заміною становища короля з вежівкою - рошада, говіркове ришада (нім. Rochade, франц. rochade). Нова французька назва вежівки тоур вживається ще в осторозі "шах-шех-тур!" - коли, напр., ходом скакуна загрожено одночасно короля, королівку й вежу.
Передній ряд нижників звуть хоч пішаками (ніби "піше військо"), хоч, на Західній Україні, - пйонками (поль. pіоn, pionek із франц. pion "вояк" - латин. pedo "піхотинець, пішак"); інша ж рідка їх назва хлопець, хлопці - це переклад нім. Bauer, а чи перенесена з гри в карти, як і терміни: нижники, вижники. Спеціальний вихід фігуркою із плановим пожертвуванням її для дальших продуманих ходів названо га'мбіт (за нім. Gambit, а це з італ. gambetto "ніжка, підставлювання комусь ноги", бо італ. gamba "нога"). З французько-німецької термінології пішло розговірне західноукраїнське окреслення правила в шаховій грі, що раз доторкненою фігуркою належить хід зробити (чи то зробленого ходу, "тягу" - вертати, "цофати" не можна) - грати штренґ п'ястуше' - власне з нім. streng "строгий, строго" та з франц. Piece touchee "доторкнена фігурка". Нерішене закінчення партії (зах.-укр. розіграна) зветься ще з-французька реміс (франц. remis "відкладений"), зремісувати. Французькі походженням терміни поширилися головно з ренесансом шахів у ХІХ в. враз із ладженими за французькими джерелами фаховими підручниками гри в Росії й на Східній Україні, подібно як германізми Південно-Західної України прийшли почерез німецьку фахову літературу. Вираз пат (ще з ХVІІ в.) "ситуація, коли противник не може зробити жодного ходу, хоч король не зашахований" - утворено на зразок терміна "шах мат!"; бачать тут і італійське патта "мир, сквиткування (у грі)", сіамо патта "ми - квит!" Інша термінологія - виходити, бити, зах.-укр. дати комусь фора "добровільно зрезиґнувати з котроїсь фігурки" - кібіцувати - перенесені з гри в карти.
Неменш давня, що шахи, і гра в шашки, дамку, варцаби; і ця гра прийшла з Близького Сходу до нас двома шляхами: почерез французько-німецько-польський Захід і почерез Росію; відповідно до того вживано раніш у нас і два типи варцабниць (шахівниць): російську із 64 полями (як при шахах) та двома партіями (білою й чорною) по 12 бирок (бирка, мабуть, від тюрк. бір "один") та давніший "польський" тип варцабниці зі 100 полями та двома партіями по 20 личманів, бирок (зах.-укр. песики). Називано цю гру дамкою від того, що песик (бирка), який міг бити лиш вперед чи скосом вперед, пройшовши варцабницю до другого краю, ставав "дамкою" (її значено колись двома личманами, покладеними на собі), яка била вже вперед і взад - щось ніби королівка в шахах. Називано цю гру варцабами за поль. (w)arcaby, чеське vrhcab із старогорішньонімецького wurfzagel (нім. werfen "кидати", zabel "дошка" - з латин. tabulа). Грано ж на два лади: вигравав або той, у кого всі личмани залишалися на варцабниці, або ж - "у піддавку", в кого їх усіх вибито; розіграною (ремісом) кінчалася партія, коли личмани обох противників не могли робити жодних ходів більше. Хухом звався личман, яким противник переочив бити при своєму ході; тоді цього личмана скидано з варцабниці ("брано хуха"); звідси то й подільське, а часте у прозі В.Чапленка, дати хука "промахнутися, вчинити помилку".
Окремою грою були "вовк і вівці", де грано чотирьома личманами ("вівцями") проти одної дамки ("вовка"). У ХVІІІ в. були поширені ще інші варцабні ігри, напр., італійський триктрак (італ. trictrac), або пуф (ніби від вигуку для мету кісткою на дошку); з того ж останнього й пішло нім. Puff "дім розпусти", що в останню війну увійшло і в український вояцький сленг. Про популярність варцабів на Україні ще в ХІХ в. хай посвідчить обставина, що в 1897-1902 рр. видавано в Києві російський журнал "Шашки" (П.Бодянського); популярні колись у середні віки серед дворян і особливо ченців на Заході варцаби - нині бавлять ще хіба лиш молодь.
Та навіть якщо окремі з-поміж згадуваних отут ігор у кості, карти, варцаби - вже й давніш вийшли з моди та позабувалися, то сліди їх, неначе камінці ріні в потоці, збереглися в нашій мові; і щоб розшифрувати такі "незрозумілі звороти", треба вдаватися аж до тих середовищ наших грачів, серед яких вони виникли були та спершу сповняли ролю конкретних фахових термінів.
ЛІТЕРАТУРА
Стаття ("Лексика наших картярів і шахістів") у тижневику "Вільне слово" (Торонто), 1960, ч. 22-32.
Реферат проілюстровано світлинами з експонатів Національного музею історії України.