Історія народної кераміки. Усвоєння людиною глини - першого пластичного і порівняно твердого матеріалу для виготовлення посуду та магічно-ритуальних фігурок - припадає на епоху палеоліту. На території України найдавніші археологічні матеріали (епоха неоліту) засвідчують поширення випаленого керамічного посуду двох стельових відмін.

Художнє плетіння - це вид декоративно-прикладного мистецтва, що означає процес виготовлення творів, виробів з природних рослинних матеріалів. Плетені вироби відомі з епохи, де їх виплітали як місткості для зберігання зерна.

Суцільне плетіння - це переплетення навхрест вертикальних каркасних плотів з горизонтальними стрічками. Візерунчасте плетіння відзначається привабливістю поверхніх виробів. Ажурне плетіння оригінальне за структурою та фактурою поверхні.

Писанкарство. Розпис писанок має стародавнє язичницьке коріння, характеризується вишуканими символічними орнаментальними мотивами, геометричними, рослинними, антропоморфними, які чітко підпорядковуються сферичній формі яйця.

Витинанка. Українські народні паперові витинанки як прикраси сільських хат з'являються в середині ХІХ ст. Орнамент традиційних витинанок - це геометричний і рослинний, трапляються також антропоморфний та зооморфічні фігурки.

Розділ І.

1.1.Історія розвитку народного одягу.

Комплекси українського народного одягу формувалися впродовж століть. Вони найясравіше виявляють особливості різних етнографічних груп і водночас це важливе етнографічне джерело для вивчення етногенезу українського народу.

У давньоруських письмових джерелах свідчення про одяг зустрічаємо в літописах. Наприклад, у Галицько-Волинському літописі описується костюм князя Володимира Васильовича. У письмових пам'ятках, що належать до ХІІ-ХІІІ ст., в поемі "Слово о полку Ігоревім" подаються згадки про окремі елементи одягу цього періоду.

Чимало відомостей про одяг різних суспільних верств стародавньої Русі є і в "Слові Даниїла Заточника" та інших письмових джерелах.

Ще більше значення для вивчення народного одягу мають іконографічні джерела ( мініатюри, фрески, мозаїка). Про деякі компоненти давнього українського одягу можна судити з ілюстрацій. Радзівіллівського або Кенінгсберзького літописного зводу, доведеного до 1206 р. У ньому вміщується 617 мініатюр.

Багатий матеріал зафіксований на фресках і мозаїчних настінних зображеннях Софійського собору в Києві. На них, крім одягу Ярослава Мудрого та його сім'ї, зображений одяг скоморохів, музикантів, мисливців.

Відомості про український одяг ХV-ХVІІ ст. зустрічаємо в творах закордоних авторів - мемуарах іноземних послів, місіонерів, мандрівників. Італійський мандрівник Жільбер де Лануа, котрий перебував 1412 - 1421 рр. у Луцьку, Кам'янці-Подільському і Кременці, згадує про "руські вишивані рукавиці і шапки". Шведський посол Готтерд Велінг, відвідавши 1656-1657 рр. Україну, писав: "чоловіки й жінки взимку одягалися в довгі кожухи з великим коміром; жінки вбиралися у сорочки та виткані з вовни червоні й переткані білими нитками запаски, носили чоботи". Крім цього, він подав відомості і про такі види зимового одягу козацької старшини, як кожухи зі смушковими комірами.

Серед мемуарів першої половини ХVІІ ст. особливу увагу привертає твір французького військового інженера Гі де Боплана "Опис України". Цікаві матеріали подав у мемуарах за 1670 - 1672 рр. Ільріх Бердум. Крім опису одягу шляхти, він описав одяг селян. Одяг гуцулів у ХVІІІ ст. описав Бальзатар Гаке та ін.

У ХІІІ-ХІХ ст. з'явилися дослідження, присвячені побутові окремих етнографічних груп українського народу. Велику цінність мають іконографічні матеріали, які дають можливість реконструювати і окремі деталі, і комплекси. Тут слід наголосити на винятковій цінності малюнків Глаговського?? Першої половини ХІХ ст., які відтворюють одяг різних верств населення та ентнографічних груп Західних областей України. Вони цінні ще й тим, що автор показав у кольорі крій, матеріал, відмінності чоловічого верхнього одягу. Аналогічну роботу виконав етнограф-збирач Д.П.Дела-Фліз?? у Східних областях України.

В архівних документах, описах майна, матеріалах купівлі, продажу, а також тестаментах ХVІ-ХІХ ст. зберігається багато описів різноманітного одягу, тканин, сукна.

В багатій спадщині Т.Г.Шевченка також залишилися натуральні зарисовки комплексів чоловічого і жіночого одягу. Особливу увагу він звертав на одяг біднішного селянства.

У другій половині ХІХ ст. народний одяг став предметом спеціальних досліджень, зокрема, А??.П.Чубинського (видав сім томів "Трудов этнографической экспедиции") та Я.Головацького, який розглядав одяг населення України як джерело вивчення етнічної історії народу. Помітний внесок у вивченні цієї галузі зробили зарубіжні вчені, наприклад, польський етнограф К.Машинський, чеський дослідник Л.Нідерле ("Славянские древности") та інші.

У післявоєнний час вийшли в світ праці про народний одяг. Серед них - дослідження Г.Маслової?? з питань специфіки одягу та генезис окремих його видів. На сьогодні досліджено народний одяг окремих етнографічних груп українського народу (бойків, гуцулів, поміщиків, подолян). Найбільш відома праця з цього питання - монографія К.Матейко "Український народний одяг".

Поділля (Західне і Східне)

Західне Поділля. Жіночі сорочки уставкового типу додільні, іноді короткі, колір стоячий і викладений, спереду вишитий. Форми поясного одягу мали два види: незшита обгортка, фати і спідниця. Обгортки окремих районів Поділля відрізняються лише колоритом. Обгортку в талії закріпляли поясом або вузькою крайкою.

Колорит горботок завжди погоджений з колоритом пояса і вишивок. Для північних районів Поділля характерні вовняні каркасні спідниці-літники і вибійчасті спідниці-димки, необхідним компонентом жіночого поясного одягу були запаски.

Нагрудний одяг - корсети з круглим вирізом горловини, приталені, з вовняної тканини, оздоблені. Верхнім одягом були полька з відрізною спиною, зі зборами, довга до колін, полотняні каптани з відлогою, сіраки з білої вовни, але вже без відлоги, ???? з білої овечої шкіри, покриті сукном. Взимку носили кожухи з приталеною спиною. Для підпорізування поясного і верхнього одягу виготовляли ткані, плетені пояси з китицями на кінцях.

Дівчата на свято одягали вінки, що вкривали