Новоприбула еміграція не задоволена ставленням старшої генерації до сучасної української мови. Правду кажучи, що сталення до цієї частини радіослухачів вважається досить контроверсійним. Одні вважають, що нова хвиля імміграції стає найбільш активним елементом, який міг би надати новий імпульс не лише українському радіомовленню, а й посприяти розвитку громадсько-культурним інституціям української діаспори в Австралії, доступ в які новоприбулих емігрантів є різко обмеженним. Відносини попередніх генерацій української діаспори та нової хвилі виявляються у рідкісних контактах представників різних українських організацій діаспори з поодинокими новоприбулими емігрантами, яким все ще не дозволяється набувати прав співзасновників громад, кредитних установ.

На противагу цьому, інші вважають, що представники третьої хвилі є політично денаціоналізованими, не віруючими в Бога атеїстами і в загалі окрім іх власного матеріального благополуччя практично їх нічого не цікавить. Проте прихильники останньої точки зору не соромляться відверто експлуатувати новоприбулих емігрантів у догляді дітей, а також старших, немічних людей, як і на важких будівельних роботах. Перебільшення українцями нової хвилі фінансових можливостей діаспори і відсутність очікуваної підтримки привело до того, що до неі дещо охололи.Не на користь у порозумінні з новоприбулою еміграцією пішла неприхована критика всієї нової хвилі на сторінках локальної україномовної преси. Так, Михайло Добриденко з Аделаїди прийшов до висновку , що “новоприбулих українців направляють нам наші вороги”. Діаспора висловлює своє незадоволення тим, що новоприбулі українці постійно вимагають від неї допомоги і не прислуховуються до її повчань і рекомендацій, більшістьіз яких полягала у необхідності повернення в Україну для будівництва вистражданного ними міфу. Розвієння, створенніх у діаспорі міфів про далеку, а часами і малознану Україну, створило бар’єр між різними хвилями української еміграції. Більше року працювали члени Оглядового Комітету для перегляду української організаційної структури у штаті Новий Південний Вельс над анкетами опитаних. Відповідно до їх опитувань, проведенних в 20 українських громадських організаціях 62% респондентів вагалися і негативно поставилися до запитання про активнисть заохочування новоприбулих українців до членства в них. Проте індивідуальне опитування показало, що майже всі респонденти зігнорували це запитання. Тому не дивлячись на велику кількість українських організацій в Австралії за останнє десятиріччя не було створено і зареєстровано жодної організації, яка б відповідала потребам новоприбулих українських іммігрантів, або створювалась відповідно до їх зацікавлень. Прагнення “пригорнути новоприбулу імміграцію” до існуючої організаційної структури практично розбивається в конфлікті “батьки-діти”, призводить до посилення тиску протидії з обох боків. Нова хвиля здатна перейняти керівні пости від теперішньої діаспори, або сформувати свої власні оргструктури. Поглиблення водорозділу між новоприбулою та післявоєнною імміграційними хвилями призводить до посилення процесів швидкої ассиміляції першої в австралійському суспільстві та відокремлення її від громадської діяльності в українському організованному житті діаспори. Відокремлення новоприбулої іміграції від організованого українського життя в діаспорі відкидає основу існування своєї майбутньої етнічної ідентичності на зеленому континенті.

Процес асиміляції і денаціоналізації українців в Австралії відбувається на добровільних засадах. Австралійський уряд не проводить будь-яких заходів по примусовому притягненню новоприбулої імміграції до власного національного лона. В пришвидшенні адаптації новоприбулої до Австралії імміграції переважно застосовуються економічні методи та соціальні мотиви. Так наприклад, кожного року федеральй уряд Австралії здійснює перегляд фінансування Схеми служб для поселення через систему допомоги, т.з. грандів. Міністер громадянства та багатокультурних справ Гарі Гадгрейв прагне підтримати поряд з тими , хто отримує таку допомогу відповідно до цієї Схеми, підключення нових груп новоприбулих іммігрантів, які роблять зусилля у працевлаштуванні, а також тих, хто проживає у віддалених районах.

Відповідно до останнього перепису населення, проведенного в Австралії у серпні 2001 року, проявилася небезпечна тенденція у зменшенні кількості осіб, які вживають українську мову в побуті та домашньому спілкуванні. Статистика виявила, що лише в порівнянні з попереднім переписом населення кількість родин, які застосовують українську мову у комунікації між батьками та дітьми зменшилась на 5%. Аналіз цієї тенденції засвідчує про негативний вплив двох основних причини, які пов’язані з двомовністю української імміграції. Перша, полягає у швидкій асиміляції другої та третьої генерації українців в Австралії та змішані подружжя, які приводять до того, що пропагована двомовність витісняє українську мову із спілкування між членами родини.