Зустрівшись на Холмщині з німцями, вони поволі почали відступати, беручи із собою табуни ВРХ. Окремі частини через село вели полонених польських офіцерів. Пригадую епізод: групу полонених офіцерів загнали до нас у стодолу. Вони були змучені і голодні. Моя бабуня заварила кип’ятку із гіллячок малини, посолодила медом (у нас була велика пасіка) і ми разом у двох відрах понесли у стодолу. Офіцер охоронної частини звернувся до бабусі і сказав: “Бабушка їм уже нічого не надо. Їх всех” і в повітрі зробив хрест. Це нас дуже вразило, бо серед офіцерів були і українці. Так в одній із груп був ранений наш сусід Лисейко Степан і тільки те, що маленький його синок Богдан вчепився до нього і кричав тато, москалі його відпустили. До кінця жовтня совєтські солдати покинули село.

Більше тижня в село ніхто не заїжджав. Біля 10 листопада німці заїхали в сусіднє село – Переводів. В селі в цей час був племінник священика Ріпецький Нестор (він закінчив гімназію). Він організував хлопців на конях і поїхали зустрічати німців у Переводів, щоб привезти їх в Ліски. За цей час до 200 мешканців села із синьо-жовтим прапором зібралося на ксьондзовій долинці. З хлопцями приїхало три німці. Їх зустріли з хлібом-сіллю. Перше, на що звернув увагу німець, це на прапор і звелів його забрати геть.

Привітання від селян німецькою мовою виголосив священик. Тоді виступив німецький офіцер не з привітанням, а з вимогою додержуватися порядку і дисципліни. Зразу звелів всім, хто за совєтів узяв щось із фільварку негайно під карою смерті – розстрілом, повернути другого дня на фільварк.

Священик не все переклав, що німець вимагав, не хотів зразу лякати людей. Мій батько, прийшовши додому, зібрав усю сім’ю і майже точно розповів про вимоги німця (він 3,5 роки до І світової війни був в австрійській армії і знав по-німецьки). Другого дня цей же офіцер приїхав вже без запрошення (випав перший сніг), зібрав людей і поставив вимогу негайно за два дні всьому працездатному населенню вийти на поле і зібрати картоплю (біля 20 га). Хто не вийде, того розстріляють. Ось так почався німецький рай на Україні. Панське господарство перетворили на державне – лігіншафт. Привезли і господаря – фолькедейчера Ендерса.

До місяця зроблено перепис тварин і покульчиковано їх. На господарства накладено контингент. В селі відновили роботу спиртзаводу, роботу лігішафту. Людей зобов’язали систематично здавати молоко і м’ясо (живими тваринами), яйця та інше. В селі призначили солтиса, секретаря та агронома (Козака Степана (Тарасового), Дулібу Гната, Хорташка Михайла (Борушкового). Вже у грудні оголосили добровільний набір молоді до роботи в Німеччині. З настанням весни почали брати хлопців 1923, 24 і 25 років в робочі батальйони (баудінст). Багато хлопців, щоб не йти у баудінст, зголошуються поїхати на роботу в Німеччину. В містах починають відкривати торговельні, кравецькі та інші ремісничі школи, гімназії, а на базах лігіншафтів сільськогосподарські школи. З Лісок 1 вересня 1940 р. в гімназію до Белза йде Синиця Павло та Демчик Євген, а торговельну Шелемей Ярослав, Щудло Іван, Фога Степан, а в сільськогосподарську – Щудло Степан. Вже зимою 1940 року в прикордонні села ввозять війська для підготовки плацдарму для наступу на СРСР. Весною 1941 р. навчальний рік скорочують на 2 місяці, розміщуючи в школах військові частини. Німці посилено готують до війни з СРСР і про це відкрито говорять німецькі солдати та офіцери. В селі розмістили гарнізон для конвоювання совєтських полонених, а в Раткові побудували великий лагер під відкритим небом.

Вже в переддень війни із села пішли в похідну групу утворювати свою владу на Україні Сорока Василь та Хорташко Іван (про це село узнали вже аж в 1943 році). Зимою вони вертаються.

В дивізію “СС-Галичина” із села йде Шелемей Михайло (Порозів). До Луцька в школу поліції йдуть Сорока Василь, Хорташко Михайло (Чапків), Козань Михайло, Заяць Григорій (Шельвестер).

На приказ німців із дзвіниці знімають всі дзвони. Мало здають на переплавку, а два великих ховають (одного закопують на городі, а другого опускають у криницю біля церкви).

Лігеншафти з кожним місяцем німці укріплюють племінними тваринами, а в посіви вводять нові для цього району культури (цукровий буряк, білу кормову моркву, постерневий посів ріпи), починають створювати 50 гектарні господарства.

Людям не стає муки для випікання хліба і майже кожну хату рятують жорна. Посилюється дисципліна. За невиконання розпоряджень Дуляба Гнат відправляє для відбування кари у с.Вербковичі (біля Грубишева був дисциплінарний лагер) селян Козаня Деонізія, Козаня Клима та Вітверу Володимира).

Літом 1942 року вночі у керівника лігеншафту Ендерса забрали чоботи та пістолет. Вже другого для загін гестапівців із Любліна всіма дорогами прямував до села, по дорозі виловлюючи всіх молодих чоловіків (саме були жнива і люди були на полях). Спіймано 10 поляків-колоністів, та 14 односільчан. Їх завели на подвір’я лігеншафту і поставили під стіну стайні для розстрілу. Ендерс, який був там, 6 чоловік забрав від них “своїх” робітників і впросив в селі їх не розстрілювати, а взяти в концтабір. Гестапо все-таки в лісі Чепич поляків розстріляли, а 8 сільських українців забрали в концтабір Майдан як, де вони, крім одного, загинули. Це

Хорташко Андрій

Бучак Лука

Козань Михайло

Кондрацький Іван | Красько Григорій

Шелемей Василь

Богдан із Стрия

Шелемей Василь, який один

вернувся