Окремо стоїть питання про філокартичну коломийську Шевчен-кіану.

Особливо прислужився коломийській філокартичній Шевченкіані до першої світової війни Яків Оренштайн. Його накладом 1902 року побачили світ 16 чорно-білих листівок-ілюстрацій Опанаса Сластіона 11855—1933) до Шевченкових «Гайдамаків» (1 серія) та 16 кольо-рових листівок того ж автора і на ту ж тему. У другій серії вийшло 12 чорно-білих карток. Стільки ж різновидів листівок віддруковано у серії «Власноручні офорти Т Шевченка» (1905 чи 1910?)

У 1903 році Яків Оренштайн видає листівку з портретами Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша і Тараса Шевченка та листівку «Іван Підкова», автор якої — відомий український художник Ярослав Пстрак (1878—1916), а також 5 різних листівок-ілюстрацій Є. Турбацького до поеми «Гамалія» і три різновиди листівок до поеми.

«Тарас Шевченко по повороті із заслання» — так називалася поштова картка відомого українського маляра Юліана Панькевича (1863—1933), видана накладом «Взаїмної помочи учительської» в Коломиї десь до 1910 року. Це ж товариство після 1910 року видало поштівку «Хата батьків Шевченка».

У 1911 році побачила світ листівка «Т. Г. Шевченко. Гравюра на металі». У ті часи вийшла й поштівка з портретом Шевченка у кучмі накладом Учительської спілки в Коломиї.

Повага до геніального Кобзаря у місті над Прутом була така ве-лика, що вже в 90-ті роки XIX століття тут з'являється вулиця Тараса Шевченка, яка на диво, перебула всі окупаційні влади і досі носить цю назву. А 1900 року в місті заснована «Українська державна вселюдна школа імени Тараса Шевченка» (нині будинок № 57 на прос-пекті Михайла Грушевського) з українською мовою викладання.

Перший музичмо-літературний вечір, присвячений Тарасові Шев-ченку, відбувся в Коломиї 8 березня 1880 року в залі «Касина—Ресурси». Місцева газета «Весна» (1880.— Ч. 5) повідомляла, що організатором вечора є філія «Просвіти» з комітетом літературно-драматичного товариства. На сцені стояв портрет Тараса Шевченка в позо-лоченій рамці з квітами. Хтось прочитав виступ про життя Кобзаря, відтак були декламації, співи, сольні, дуетні й хорові музичні номери. У залі сиділи й поляки., До Коломиї надійшли з різних міст Галичини вітальні телеграми з приводу цього вечора, а автор замітки підсумував: “Вечір вийшов, під кожним оглядом, добрий, саля була переповнена”.

У 1887 році пам'ятний вечір провели гімназисти на околиці міста в Миколи Жураківського. Вони прикрасили господу поважного міща-нина, перед портретом Тараса Шевченка клялися, піднявши руку догори, чесно працювати для рідного народу. Серед гімназистів був юний Василь Стефаник. Припускають, що на той час у Коломиї було лише два «Кобзарі» й один із них — празького видання 1876 року у майбутнього новеліста.

З Коломийською гімназією пов'язана ще одна славна сторінка Шевченкіани У 1911 році Львівська крайова шкільна рада заборони-ла відзначати у середніх школах 50-тІ роковини смерті поета Учні гімназії вирішили вшанувати цю подію одноденним страйком Його почав відділ А VIII класу Гімназистів підтримав професор Йосиф Чайковський.

До 1000 учнів вийшли того суботнього дня на вулиці Коломиї і ру-шили, співаючи патріотичні пісні, до парку.

Вокально-декламаторський вечір на честь 37-ї річниці смерті Тараса Шевченка відбувся 17 березня 1898 року в залі каси ощад-ності (тепер Народний дім) Наступного року в цій же залі 6 червня знову відзначали Шевченківське свято кошти з якого пішли на то-вариство «Шкільна поміч».

Найурочистіше відзначали в Коломиї 50-річчя з дня смерті (1911) і 100-річчя від дня народження (1914) поета На Шевченківському святі 1914 року виступали коломийський і станіславський «Бояни», а в них брав участь знаменитий згодом український режи-сер Лесь Курбас. Він читав уривки з «Гайдамаків».

Логічним завершенням боротьби з австро-угорською владою і по-льськими шовіністами за Тараса Шевченка можна вважати споруд-ження в Коломиї 1914 року погруддя Кобзареві. Відомий краєзнавець Іван Білинкевич розповідає з цього приводу «Магістратська Рада 1880 року в якій були й українці і поляки і німці голосувала за відкриття в місті пам'ятника уродженцеві Коломийщини, видатному польському поетові XVIII століття Францішеку Карпінському. Одно-часно українці попросили собі за Шевченка. І згодом їхнє прохання задовольнили. Спочатку спорудили пам'ятник польському поетові й аж у травні 1914 року відкрили погруддя українському Пророкові. Коштом до цього діла найбільше спричинився коломийський адвокат Мелетій Кічура. Отже, пам'ятник при великому здвигу народу від-крили, а площу назвали Шевченковою. Однак автор бюста вибрав нетривкий матеріал і виконав його не зовсім удало. Але коломийці пишалися й цим. Та коли в перебігу першої світової війни в місті з'явилися російські війська, то бюст вони зруйнували, як і бюст Карпінському. За Польщі на місці Карпінського поставили пам'ятник Пілсудському, а на місці Шевченка «виріс» Карпінський. Українсь-кому поетові “на рідній землі тоді місця не знайшлося”.

Газета «Коломийське слово» (1914 — 14 травня) повідомляла, що громадська рада міста вирішила поставити в Коломиї на площі біля вулиці Архікнязя Рудольфа (тепер площа Шевченка) пам'ятник геніальному синові України та назвати той майданчик сквером Тараса Шевченка. 27 травня з цієї нагоди відбувся концерт, а увечері — комерс.

Уже 1921 року в коломийській друкарні Вільгельма Браунера на-кладом «Загальної книгозбірні» у числі першому однойменної серії виходять друком «Історичні поеми Тараса Шевченка» (друге допов-нене видання) на 147 сторінках. Тут уміщено поеми «Іван Підкова», «Гамалія», «Буває в неволі», «Тарасова ніч». «Вибір гетьмана», «Здача Дорошенка», «Чернець», «Іржавець», «Швачка». «Неволь-ник», а також пояснення і примітки професора гімназії Дмитра Николишина.

У 1925 році в цій же серії з передмовою Омеляна Цісика вихо-дять у світ «Політичні поеми Тараса