Восени 1914 року австрійські війська відсунули москалів, у Вербіжі 2 дні тривав бій. Знову австрійські вояки відступили в гори, але в лютому 1915 року вони наступили на Коломию і посунули москалів за Дністер. По приході австрійських військ всі цивільні з Сопова були змушені копати шанці (рови) навколо Коломиї. А й15 березня почалася друга мобілізація. Всіх чоловіків від 18 до 42 років взяли на фронт. Пішло їх з села до 120 чоловік.

У 1918 році Галичина проголосила ЗУНР (Західно-Українська народна республіка). Але польські окупанти не визнали державу почали війну, котра тривала 2 роки. Багато попівських було в УГА. На пам’ятнику в центрі села 90 прізвищ колишніх січових стрільців, які боролися за волю України:

Василь Бойчук, Юрій Бойчук, Петро Вандич, Микола Дмитренко, Дмитро Катеринчук, Микола Катеринчук, Дмитро Бабій, Гнат Бойчук, Кирило Бойчук, Михайло Бойчук, Іван Бойчук, Іван Бойчук, Федір Бойчук, Юрій Бойчук, Юрій Болейчук, Василь Василик, Микола Василик, Ілля Ворон юк, Йосип Данищук, Василь Дмитренко, Іван Левицький, Іван Стефурак, Терлецький, Федір Федюк, Пилип Федюк, Михайло Юхненко, Матвій Дмитренко, Олекса Дмитренко, Стефан Дмитренко, Іван Довганюк, Стефан Дорундяк, Гаврило Дрібнюк, Іван Дрібнюк, Олекса Дябелко, Михайло Знайда, Микола Катеринчук, Іван Катеринчук, Ілля Катеринчук, Йосип Катеринчук, Петро Катеринчук, Петро Катеринчук, Іван Кушнір, Іван Кушнір, Василь Кушнір, Василь Кушнір, Томко Книщук, Йосип Косілович, Михайло Крамар, Іван Крамар, Михайло Копильців, Яким Клюсак, Ілля Костюк, Микола Олексій, Василь Остап’юк, Дмитро Паландюк, Матвій Пукан, Матвій Пукан, Федір Довганюк, Микола Дробовіцький, Микола Дмитренко, Федір Кушнір, Микола Климович, Василь Левицький, Дмитро Ільків, Яків Свірнюк, Прокіп Свірнюк, Ілля Тихоню, Онуфрій Тихоню, Іван Томенко, Петро Туліка, Василь Федюк, Юрій Федюк, Ілля Федюк, Дмитро Філіп, Іван Філіп, Павло Щербинюк, Брій Ціеюк, Іван Свірнюк, Василь Томенко, Петро Тихонюк, Василь Тихоню, Онуфрій Федюк, Федір Федю, Яків Філіп.

Двадцять четвертого березня 1925 року 120 сопівчан, котрі вернулися з війни, відзначали 10-у річницю мобілізації АН І Світову війну блоагдарственним (подяку вальним) Богослужінням і панахидою за учасників війни, які загинули. У Томенка Олекси організували східку. Місцевий хор взяв участь у святі, купили на пам’ятку образ, дякували Богу за життя. А підсумок тої війни для Сопова такий: всіх було на війні 390 чоловік з 400 хат. З війни вернулося 295 чоловік, 17 із них не дочекалося 10-річниці, бо померли від різних хвороб.

Потім поставили хрест, де записали всіх щасливих поверненців з війни. Щороку в селі відзначали кінець війни. Першого листопада 1938 року відзначили 20-річчя ЗУНР. Ось як описує цю подію Олекса Томенко: “У 20-літню річницю розпаду Австрійської держави зійшлися до церкви 100 чоловік і 30 жінок. Отець Грабовецький відправив службу Божу багодарственну. По службі – велик апанахида за померлих товаришів, бувших жовнярів, котрих у боях загинула ціла сотня, а межи часом ще 75 осіб. По відправі всі пішли до читальні, де зробили складку і спільну забаву. На забаві пригравала мандилінова оркестра, складаючи ся з 8 мандилін. Священик о. Грабовецький враз з женою взяв участь у читальні. Бавилися всі разом до пізньої ночі. Всі з задоволенням пізно вечером, бадьорі на дусі, розійшлися домів з тим, щоб по можливості робити спомини щороку. Порядку сторожило два постерункові. На пам’ятку зроблено знимку з цього свята. В 20-ліття дожило 235 людей, з чого активних було лиш 150, решта – байдужі”.

Наближався трагічний 1939-й рік. Таємний пакт Молотова-Ріббентропа вирішив долю народів, що жили у мирі, а тепер стали на порозі війни. Західна Україна перебувала під другою польською окупацією. Тепер її поділили між двома агресорами – Німеччиною і СРСР. І вже у вересні 1939 року Червона Армія вступила на територію Західної України. Уряд Польщі в паніці тікав за кордон, здебільшого у Румунію, а звідти у Західну Європу.

Жителі Сопова були свідками втечі декількох членів уряду. Двомоторний літак через зіпсуття одного з моторів мусив зробити посадку у місцевості “Гора” у нашому селі. Через кілька хвилин після вимушеної посадки до літака під’їхав автомобіль і забрав пасажирів літака, від’їхавши у напрямку Яблунева. Літак завели і сховали на Зрубі на лану Клецкого, звідки його через кілька днів забрали уже представники радянського влади, яку встановили в Сопові. Літак спровадили на поле біля садиби, де проживає Катеринчук Василь, у тій же місцевості “Гора”. Відтак привезли майстрів, які почали лагодити літак. Ремонт тривав до січня 1940 року, а тоді літак здійнявся у повітря, покружляв над селом і полетів на схід.

Повернемося знову до записів Олекси Томенка: “Друга світова війна зачалася у вересні 1939 року. Гітлер із німцями напав на Польщу. Польща змобілізувала всіх військових людей, котрі пішли її боронити. Однак війна була коротка тривала 17 днів. Польща зістала розбита, забрана німцями. А Галичину німці віддали більшовикам, І ми зістали прилучені до радянської України. Про це сопів чани склали пісню:

“У неділю вранці в десятій годині

Розпалася Польща на дві половини.

Одну половину – взяли славні німці,

Другу половину – червоноармійці.

Ой ти Регли Шмігле, як торбі здається –

Ти втік за границю, увесь світ сміється”.

При радянській Україні перебували не цілих два роки, бо Гітлер напав на Радянський Союз і ми зістали під німцями, через 3 роки, до весни 1944 року, як червона армія робила німців і ми опинилися при радянській Україні. В польок-німецькій війні з Сопова