“На березі Прута пишається висока, дерев'яна саджавецька церква Покрови Богородиці з дзвінницею старовинної ще будови.
П'ятибанна церква у формі наземного хреста, оточена звідусіль липами, була викінчена 1912 року й зберігається до наших днів. Збудували її майстри – гуцули з Яворова Косівського повіту”.
(Із нарису М.Сербенюка “Саджавка над Прутом”)
Народна пісня, складена у Саджавці в період примусової колективізації (кінець 1940-их років)
Ой, Саджівко, що ти робиш?
Чого колгосп не заводиш?
Як я маю заводити -
Прийде Штефан11?????? – ?????? ???????
(?? ????? ?.??????? “? ???????” - ????????, 2002 ?.) – буде бити.
Буде бити, ще й казати,
Щоб колгоспи не в'язати.
Бо заберуть у нас поле,
І корови, і стодоли.
Замість грошей – трудодні,
Прийдуть до нас чорні дні.
Ще й церкви позакривають,
Нам історію сховають.
Діти будуть в комсомолі,
Але не матимуть долі.
Ой, Саджівко, що ти робиш?
Чого колгосп не заводиш?
Пісня Просвіти
Світло знання і науки
З міста в село перекинем,
Братові брат подасть руки,
Ми вже в неволі не згинем.
Прапор просвіти – це знак
Наших визвольних доріг:
Старець чи молод юнак,
Клич під наш прапор усіх.
Виженем темряву з хати,
Ворог укритись не зможе:
Видрем у нього всі втрати,
Ти допоможеш нам, Боже.
Василь Щурат
Вони не повернулися з “січового походу”.
Із проголошенням 1 листопада 1918 р. ЗУНР багато саджавських селян пішли добровольцями до Української Галицької Армії (УГА). У боях за волю України в 1918-1920 рр. загинули наші односельчани:
Мочернюк Микола Федорович
Кузьмин Федір Ількович
Кузьмин Яків Андрійович
Христан Ілько Якович
Боднар Іван Миколайович
Христан Григір
Півторак Михайло
Зубко Олекса
“Гей, терниста доріженька
В'ється круто під гору, -
Ми життя дамо за матір,
За Вкраїну пресвяту”
(Юрій Шкрумеляк, “Січовий похід”).
Австрійське панування: Саджавка в 19 – на початку 20 століття.
Після першого поділу Польщі в 1772 році Саджавка, як і вся Галичина, була окупована Австрійською імперією. Село було підпорядковане Надвірнянській домінії Станиславівського округу новоутвореного Королівства Галіції і Лодомерії.
У 1867 р. було створено Надвірнянський повіт на чолі зі старостою.
Переломним в історії нашого краю став 1848 р., коли австрійський цісар Фердинанд видав указ про скасування панщини в Галичині. Селяни стали рівноправними громадянами Австро-Угорщини. На честь цієї події в центрі Саджавки (біля старої школи) був поставлений пам'ятний хрест і посаджено чотири липи.
У 1857 р. в Саджавці проживало 1963 чол. населення, було 393 га орної землі і 1224 га присадибної. Однак у 60-х роках 19 ст. більш як половина населення села померла від холери. Ще й досі на околиці села є так званий “холерний цвинтар”.
На початку 20 ст. через село прокладено залізницю “Делятин – Коломия”. Перший паровий локомотив проїхав біля села в 1905 році.
У 1912 році зведено церкву Святої Покрови.
У 1910 р. з ініціативи свідомих мешканців засновується Товариство “Січ”, першим головою якого був Іван Данилюк. Члени “Січі” проводили завзяту боротьбу з алкоголізмом. Багато січовиків, а за ними й свідомих селян вступають до товариства “Відродження”, яке очолив парох Саджавки о.Ісидор Бобикевич.
Під час Першої світової війни (1914-1918 рр.) територія Саджавки стала ареною запеклих боїв між російськими та австро-угорськими військами.
У 1918 році Австро-Угорщина, зазнавши поразки в Першій світовій війні, розпалася. Над нашим краєм нависла загроза польської окупації.
Джерело:
Гандзюк Р. “Надвірна. Історичний нарис”. - Івано-Франківськ, 1999.
Просвітня зоря:
Саджавка в 1918 – 1939 рр.
З проголошенням 1 листопада 1918 р. Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) Саджавка оживає, радіє свою державою. На захист молодої держави стала Українська Галицька Армія (УГА). В її лавах воювали проти польських окупантів і добровольці з нашого села.
Однак у вирі боротьби ЗУНР не втрималася. З 1919 р. по 1939 р. Саджавка перебуває під польською займанщиною.
Протягом 1920-их років у селі спостерігається національно-культурне відродження. Відновлює свою діяльність товариство “Січ”, оживає товариство “Просвіта”, яке очолив парох села о. Ісидор Бобикевич. Згодом головою “Просвіти” стає Василь Андрушко.
У 1925 році в Саджавці збудовано першу читальню “Просвіти” в долішньому кінці села. У 1927 році зведено другу читальню. Навколо читалень “Просвіти” гуртується майже вся молодь, що прагнула збагатитися знаннями про свій народ.
Аматорські гуртки, створені при читальнях, давали театральні вистави не лише в Саджавці, але й у Делятині, Надвірній, Коломиї.
При читальнях “Просвіти” засновується жіноче товариство “Союз Українок” (очолила Дарія Андрушко); гурток “Сільського Господаря” (перший голова Михайло Добощук); Спортивне Товариство з ланками копаного м'яча, відбиванки й настільного тенісу; кооперативна крамниця “Прут”.
З ініціативи активіста “Просвіти” Василя Лащука посеред села при головній дорозі була висипана стрілецька могила на честь героїв визвольних змагань 1918-1920 рр.
У 1937 році в Саджавці виникає Товариство радикальної молоді ім. М.Драгоманова “Каменярі”, головою якого обрано Онуфрія Томащука.
1938 року польська влада закриває в селі обидві читальні “Просвіти”.
Протягом 1930-их років широку діяльність розгорнули в Саджавці підпільні осередки Української Військової Організації (УВО) та Організації Українських Націоналістів (ОУН). Під їх проводом виростало покоління молодих, ідейних патріотів-націоналістів.
Джерело: Сербенюк М. “Саджавка над Прутом”, - Гуцульщина, 1985, № 1
З історичних джерел:
Кількість населення Саджавки у 18-20 століттях.
1781 рік – 623 чол.
1857 рік – 1963 чол.
1900 рік – 2718 чол.
1921 рік – 2674 чол.
1931 рік – 3024 чол.
1959 рік – 3080 чол.
1963 рік – 3206 чол.
1970 рік – 3025 чол.
1998 рік – 3364 чол.
Історія у спогадах очевидців
“За двадцять років, всупереч польській окупації, Саджавка національно дозріла й завдяки своїм національно-громадським установам, а зокрема УВО й особливо ОУН, досягла високої національної свідомості й зайняла передове місце серед громад усієї Галичини, а в Надвірнянськім повіті була безконкуренційно найсвідомішим українським селом”.
(Із нарису Михайла Сербенюка
