А ми тую славу піднімемо...

Визвольні змагання 1940-1950-их років.

У вересні 1939 року, після розгрому Польщі гітлерівською Німеччиною, в наш край з “визвольною місією” прийшли радянські війська. Жителі Саджавки стали громадянами Радянського Союзу.

Із встановленням радянської влади у селі заборонено діяльність усіх національних товариств, обидві читальні “Просвіти” перетворено на клуби.

У 1940 р. падають перші жертви сталінських репресій. Заарештовано члена ОУН Якова Михасюка, який гине в надвірнянській тюрмі. Органами НКВС схоплено молодого науковця і письменника Івана Давидяка, обставини смерті якого невідомі до цих пір. Репресовано і вивезено в Сибір голову Товариства “Каменяр” Онуфрія Томащука та кооперативних діячів Степана Мельника й Федора Якубяка.

Та початок радянсько-німецької війни в червні 1941 року перекреслив ворожі плани. Протягом 1941 – 1944 років Саджавка була окупована Німеччиною. Понад 500 саджавчан за цей період вивезено на каторжні роботи до Великого Рейху.

Незважаючи на терор нових окупантів у Саджавці організовується під керівництвом ОУН відділ охорони села. Одночасно створюється спільно з сусідніми селами Самооборонний Кущовий Відділ (СКВ). Восени 1943 року загони СКВ з участю саджавської боївки ОУН здобули без жодного пострілу місто Делятин.

Багато юнаків із Саджавки поповнили військово-вишкільні курси в таборах УПА. 12 добровольців з нашого села у складі дивізії “Галичина” брали участь у боях під Бродами (1944 р.).

28 липня 1944 року німецька окупація Саджавки закінчилася, у селі вдруге встановлено радянську владу. 280 саджавчан було мобілізовано до Червоної армії, з яких 65 чоловік загинуло на фронтах Другої світової війни.

У Саджавці й навколишніх селах розгортається затяжна збройна боротьба Української Повстанської Армії проти московсько-більшовицького засилля, яка тривала до початку 1950-их років.

Ольга Кобилянська в Саджавці

Чарівні Карпати та швидкоплинний Прут зачарували гірську орлицю – Ольгу Юліанівну Кобилянську.

Документально встановлено, що вона бувала у селі Саджавка в 1918, 1928 і 1929 роках. Тут проживала з 1905 до 1941 р. її добра знайома, товаришка юних літ Марія Бобикевич (1859-1942 рр.) – дружина священика Сидора Бобикевича.

У листі від 25 липня 1928 р. О.Кобилянська писала:

„Від вчера, то є 24-го, я в Саджавці, тут дуже добрий воздух і мені мило й добре”.

Донька Марії Бобикевич Клавдія згадувала:

„Теплі літні вечори переживалися спільно на ганку. Під шум Прута, що блистів у світлі місяця, велися цікаві балачки про мистецтво, музику...”

Будинок, де зупинялася письменниця, і зараз стоїть у Саджавці на тихій вулиці, названій її іменем. До 125-річчя з дня народження О.Кобилянської на цьому будинку встановлено меморіальну дошку (4 грудня 1988 року).

Літопис незалежної доби

1991 - Відкриття пам’ятника Т.Г. Шевченку біля школи.

Освячення символічної могили борцям за волю України.

Християнське перепоховання односельчан – жертв сталінських репресій у братській могилі в Ланчині.

1992 - Освячення пам’ятного хреста за р. Прутом в честь воїнів УПА, що загинули від рук більшовиків.

Відзначення 500-річчя перших історичних згадок про Саджавку.

1994 - Збудовано і освячено капличку в Березині на місці загибелі легендарного „Сича”.

Утворення сільського хору „Гомін”.

1998 - Ліквідація колективного господарства та розпаювання колгоспної землі.

1999 - Введено в дію новий корпус початкової школи.

2000 - Освячення нової греко-католицької церкви Святої Покрови.

2002 - Урочисте відзначення 60-річчя УПА.

2003 - Відкриття музею історії села Саджавка.

Історія освіти в Саджавці

Австрійський період

Відповідно до реформи народної школи, проведеної в Австрії 1777 року, по всій Галичині почали виникати церковнопарафіяльні школи, якими займалась місцева церковна парафія.

У 19 столітті така школа існувала і в Саджавці. Тут діти навчалися читати, писати і рахувати. Старе приміщення школи, яке збереглося до наших днів, стоїть неподалік від того місця, де р. Саджавочка перетинає центральну вулицю села.

На початку 20 ст. в Саджавці діяла двокласна державна школа. Відомо, що в 1900 році в селі було 2 вчителі, які навчали українською мовою 45 учнів.

Довголітнім управителем школи був свідомий громадянин села Іван Зубаль. Він брав активну участь у діяльності Надвірнянського окружного відділу Товариства взаємної допомоги українського учительства, створеного в 1905 р. для захисту прав українських педагогів.

У 1912 р. із 29 шкіл Надвірнянщини було лише дві шестикласові (в Надвірній), дві чотирикласні (Ланчин, Делятин) та дві двокласні (Саджавка і Добротів).

Польський період

У 1924 р. польський уряд затвердив закон, відповідно до якого основним типом школи в Галичині ставала двомовна (утраквістична) школа. В ній обов’язково вивчалися польська мова, польська історія і наука про Польщу. Така двомовна школа діяла і в Саджавці.

З приходом поляків Іван Зубаль був усунений від керівництва школою. На його місце було призначено спольщеного німця Мар’яна Лянгенвірца.

Як згадує старожил Андрійчук Михайло Петрович, перед початком навчального року треба було подати десь біля 30 декларацій (заяв) від батьків, аби дозволили вивчати в школі українську мову.

У 1929 р. сільські патріоти з Товариства „Рідна школа”, відстоюючи право навчати дітей рідною мовою, відкрили в Саджавці приватну школу, яка проіснувала чотири роки. В 1933 р. польська влада її закрила.

З ініціативи саджавського „Союзу Українок” був організований також дитячий садок під назвою „Рідна школа”, де вихователькою була Юстина Данилюк.

У 1938 р. в Саджавській шестикласовій школі працювало 6 вчителів і навчалося 112 учнів. Протягом 1930-их років директорами школи були Яворський, Бриндзей.

З приходом у 1939 р. влади Рад проведено облік усіх дітей шкільного віку. У школі запроваджується вивчення російської мови.

У період німецької окупації 1941-1944 рр. школа в Саджавці продовжувала працювати. Мовою навчання була українська. Директором школи у важкі воєнні роки були жителька Саджавки Данилюк Юстина Іванівна.

Радянський період

Після війни, із