робота

до диференційованого заліку

на тему:

“Мій рідний край”

Мій рідний край “село Мишин”

План

1. Історичні події на території рідного краю. Легенди про походження села.

Як уже зазначалось, на території Мишина постійно проживали люди, починаючи з кам'яного віку (палеоліту). Про це свідчать кам'яні знаряддя праці, рештки посуду часів Трипільської культури, урни з прахом спалених на території села людей, речі часів бронзи і заліза, римські монети І-ІІІ ст.н.е., знайдені на території села.

З давніх-давен побутує в Мишині легенда, що біля Нижнього Вербіжа колись було місто Підлипки. Територія Підлипок, з якої добре видно не лише навколишні села, але й Коломию,— це типова тери-торія, яку заселяли слов'янські племена, що займалися хліборобством і скотарством з часів Трипільської культури. Ці жителі, переходячи через річку, поступово освоювали й лівий берег — родючі зарінки. Спочатку засівали сільськогосподарські культури в найбільш намулистих місцях, які давали високі врожаї посіяних культур, хоч великої шкоди їм завдавали польові миші. Пізніше на зарінках стали будувати будівлі й переходили жити там, де миші, в «Мишин». Це одна із легенд про походження назви села.

В іншій легенді сказано про те, що в північній частині села, поблизу Підлипок, відбулася велика битва, в результаті якої загинуло багато людей, були знищені будівлі й усе було так перемішано, що її стали називати мішаниною, Мішином. Очевидно, і ця легенда небезпідставна, якщо врахувати, що слов'яни часто виходили ворогові назустріч, не допускаючи його близько до своїх осель. Все це відбувалося за річкою на протилежному березі проти Підлипок, на території, яка тепер називається Долішній кут.

Згідно з третьою легендою, село названо на честь якогось Миші, Міші.

Усі ці легенди й гіпотези близькі одна до одної за змістом і, очевидно, мають своє підґрунтя. Однак котра з них найбільш достовірна, сказати важко, бо майже співзвучно до них сказано і в найдавніших документах, знайдених в архівах. Жаль тільки, що до нас не дійшли документи часів Київського і Галицько-Волинського князівства, бо всі документи княжих часів, написані кирилицею, були спалені польськими єзуїтами. До наших днів дійшли лише документи, написані польською мовою. І це лише тому, що польські загарбники, щоб якнайшвидше запровадити панщину на загарбаних українських землях, поспішали робити точний облік населених пунктів і зберігали ці документи. Згідно з польськими записами, які зберігаються нині у львівських архівах, перша назва про Мишин належить до 1373 р.

2. Архітектура.

З давніх часів до другої половини ХІХ ст. в Мишині стояли невеличкі хатинки (будівлі) з однією чи двома кімнатами і з сіньми між ними. Всі будинки були дерев'яні, покривалися здебільшого соломою або дощечками, рідше ґонтами. Майже всі хати були обмащені глиною з обох боків. Навколо хати або лише спереду робили невисокі призьби (глиняні виступи, на які можна було сідати) і підводили синьою глиною або охрою трохи нижче підвіконників. У багатьох будинках, покритих соломою, коминків не ставили, димохідний отвір виходив з печі до сіней, що було загрозою виникнення пожежі.

Турки і татари, які протягом багатьох століть часто нападали на наші землі, спалювали села майже дощенту. Люди під час нападів ховалися в лісах, а повернувшись, знов і знов відбудовували свої оселі. Мабуть, тому в одному з найдавніших документів, за 1416 р., згадано про Мишин як про новозбудоване село, хоча є багато фактів того, що село існувало значно раніше.

Кращі будівлі в Мишині, накриті черепицею, з'явилися лише після скасування панщини в Галичині та після того, коли в Коломиї запрацювали керамічні заводи, які виготовляли черепицю.

У 20-30 рр. ХХ ст., до освоєння виробництва шиферу, майже всі хати у Мишині були покриті черепицею.

Цілком змінився вигляд сільських будівель у 60-90 рр. ХХ ст. Тоді стали будувати великі цегляні будинки, особливо після того, як відкрили цегельний завод у Мишині.

Мишин гордиться і тим, що два вихідці із села стали відомими в районі і області архітекторами. Це Лукян Тимофіїв та молодий талановитий архітектор Микола Костюк.

Головними архітектурними прикрасами села є церква – одна з найбільших у районі, побудована в минулому століття, школа, побудована в 1970 р., дитячий садок, побудований у 1989 р., та Будинок культури, будівництво якого започатковане у 1935 році і закінчене вже після війни.

3. Музика.

Село славних музик – саме так назвав Мишин поет-гуморист, талановитий журналіст, співак, громадський діяч і краєзнавець Микола Савчук. Мишин і справді щедрий на музичні таланти.

До найдавніших мишинських музик старшого покоління початку ХХ ст. належить Василь Обушак (Семенів), про якого складали пісні й коломийки.

У середині XX ст. ще більшої популярності як талановитий скрипаль набув не лише в Мишині, але й за його межами Микола Тимофіїв. Він один з перших музикантів Прикарпаття був запрошений 1940 р. до Станіславського Державного Гуцульського ансамблю пісні й танцю.

Відомим сопілкарем у 30-40 рр. у Мишині був Михайло Миронюк, якого в селі називають «Стручок». Вчився він грати на сопілці з маленького хлопчика. А коли став відомим сопілкарем, в 1941 р. його запросили в оркестр Державного Гуцульського ансамблю.

Повагою в селі користувалися такі мишинські музиканти старшого покоління, як М.Гекер (Адасів), Михайло Кавацюк (Фунчиків), П.Романюк, Д.Кавацюк, Л.Григоришин та ін.

Багато випускників Мишинської школи 60-70-их років, які брали участь в ансамблі “Трембіта”, стали музикантами-професіоналами. Львівську консерваторію закінчили Дмитро Біланюк, Леся