Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття був створений за ініціативою прогресивної української інтелігенції міста, наприкінці ХІХ ст. Безпосередньо до його організації приступили у 1926 р. під керівництвом В.Кобринського – багаторічного директора музею. Інтелігенція краю підтримувала музей: дарувала твори народного мистецтва, надавала кошти на закупівлю нових експонатів і розвиток музейної справи. Багато цінних творів передали В.Тимінський, Р.Ровенчук з села Печеніжин, І.Симчич з Верхнього Березова, лікар Левицький з Коломиї. Пізніше музею були подаровані колекції І.Стрийського, Г.Герасимович, Л.Гарматія та інших. Саме ці експонати і стали основою для створення фондової колекції Коломийського музею, яка на той час мала три відділи: історичний, гуцульський і сакрального мистецтва.

З часом музей перетворився на справжню скарбницю народного мистецтва Гуцульщини. Збірка декоративно-ужиткового мистецтва Покуття була укомплектована лише у повоєнний час, але посідає вагоме місце у колекції музею.

Експозиція розкриває етапи розвитку гуцульського та покутського мистецтва з кінця ХVІІІ ст. по сьогоднішній день. А фонди музею налічують понад 20 тисяч одиниць збереження. Найбільшою є збірка одягу тканин та вишивок. Це насамперед комплекти народного одягу та його компоненти з різних сіл краю. Широко представлені декоративні тканини з усіх основних осередків Гуцульщини та Покуття.

Вивчення колекції тканини дає уявлення про розвиток цього виду мистецтва протягом століть, техніку ткання, способи декорування, методи обробки сировини і фарбування прядива. Ткацтво на Прикарпатті, які на всій території Західної України, тісно пов’язане з домашнім господарством і було одним з найпоширеніших видів народної художньої творчості.

Колекцію тканин Коломийського музею умовно можна поділити на дві групи: одягові та інтер’єр. До одягових тканин належить ткані комплекти одягу такі, як запаски, опинки, хустки, пер мітки, пояси. До інтерєрних – килими, ліжники, верети, пішви, рушники, скатерті, тощо. Є також невелика група тканин господарського призначення – бесаги, тайстри, дзьобенки.

Крім поштучних тканин виробів майстри – ткачі виготовляли багато тканин для шитих форм одягу – положна, сукна. Вшиті з допоміжних матеріалів і прикрашені вишивкою сорочки, сердаки, гулі, манти є справжніми витворами мистецтва.

У господарському відділі фондів музею зберігаються також засоби для виробництва тканин. Нескладної конструкції, здебільшого дерев’яне знаряддя – веретена, куделі, механічні прялки, гребені для розчісування волокна, термиці, симотоки, снувалки, ткацький верстат – дають можливість відтворити послідовність всіх етапів процесу створення тканини в домашніх умовах.

Багата збірка декоративних тканин інтерєрного призначення – верет, ліжників, килимів, рушнікв, пішв, скатертин, свідчать про рівень побутової культури гуцулів і покутян на зламі ХІХ-ХХ ст.

Особливу увагу привертає колекція тканин одягових виробів – перелітки, хустки, запаски, опинки, пояси. Нажаль переважна більшість авторів цих творів залишились для нас невідомими.

Цінними художніми виробами є традиційні ліжники виконані народними майстрами Н.Корпанюк, О.Шкрібляк, В.Калини. далеко за межами краю відомі ткані вироби – рушники, скатерті ткані сорочки майстра І.Антонюка з села Корни Коломийського району, а рушники Лауреата державної премії ім. Т.Шевеченка Т.Василащук з села Шешори Косівського району відзначаються нетрадиційною композицією і орнаментальним вирішенням.

У фондах та експозиції широко представлені декоративні тканини роботи видатних народних майстрів – ткачів Р.Горобового, О.Горбової, Г.Герасимович, П.Скальчук, Г.Герасимович, Ю.Бововича, М.Ганущака, Й.Дасуранюка, П.Петрів.

Важко переоцінити художню і історичну цінність колекції тканих поясів майстра Д.Миронюка з села Пістинь Косівського району датовані 1900 роком. На початку 80-х рр. ХХ століття дочка відомого українського художника і колекціонера Розвадовського подарувала їх музею. Саме ці роботи репрезентували мистецтво Гуцульщини у 1929 році на І виставці ДНГ у Москві. Пояси Д.Миронюка були удостоєні диплома, хоча Західна Україна тоді ще не входила до складу Радянської України. зберігається в музеї і сам диплом.

Серед килимів визначне місце посідає збірка килимових виробів легендарної Косівської фабрики М.Куриленка „Карпатські візерунки” (1922-1939 рр.), а також колекція килимів Коломийської фабрик художніх виробів створені за проектами У.Гулика.

Пишається музей і своєю збіркою торів художників-професіоналів, зокрема колекцією килимових виробів і гобеленів відомого українського митця, класика українського гобелену М.Біласа. Подарована музею велика колекція моделей одягу Г.Вінтоняка – художника-модельєра, заслуженого художника України.

Колекція тканин весь час поповнюється новими експонатами-зразками тканин виробів з різних кусочків нашого краю, а також роботами провідних сучасних майстрів.

Гуцульщина – етнографічна область України, що обіймає гірські райони Івано-Франківської, Чернівецької та Рухівський район Закарпатської області. Цей край здавна привертав увагу істориків, етнографів, дослідників народного мистецтва, які вивчаючи матеріальну та духовну культуру гуцулів намагались визначити її територіальні межі. Ґрунтовно це питання опрацював С.Витвицький, а найбільш повне визначення ареалу гуцульської етнографічної групи здійснив на початку ХХ ст. В.Гнатюк. Гуцульщини розташована в гірській системі східної частини Українських Карпат. З півночі вона межує з Покутським передгір’ям. Покуття – історико-етнографічна область України, відома колись як південно-східний „кут” Галичини, від чого й тримала назву, займала східну частину сучасної Івано-Франківської області.

Територіальні межі Покуття протягом віків визначались по-різному. В ХVІІ-ХVІІІ ст. більшість дослідників „розміщували” його між Дністром, Черемошом і Карпатськими горами. З середини ХІХ ст. зростає наукове зацікавлення до Покуття і меж цієї етнографічної зони окреслюються чіткіше: Тлумацький, Городенківський, Снятинський, Коломийський та північно-східні частини Надвірнянського і Косівського районів Івано-Франківської області.

Перші скупі відомості про гуцулів містяться у публікаціях професора Львівського університету Б.Ганке у 1791-94 роках. Висвітлював різні сторони народної культури гуцулів польський дослідник В.Поль. Наукове вивчення Гуцульщини започаткували П.Шафраник – словацький вчений та українські письменники І.Вайлевич та Я.Голвацький, які наполягають на слов’янському походженні гуцулів, а також доводили єдність