Історико-географічна характеристика с. Дубровиця, Ярославського повіту, Львівської області

(за політико-адміністративним поділом

до 1945 року)

(науковий реферат)

План

Що таке Лемківщина.

Виникнення села Дубровиця та походження його назви.

Географічне розміщення Дубровиці.

Соціальне становище мешканців села.

Культурно-освітнє життя та створення ОУН.

Трагічна доля переселенців.

Місце проживання мешканців Дубровиці після переселення.

Висновки

Землі Лемківщини знаходяться в межах Словаччини і Польщі, а на Закарпатті – території між річкою Уж і державним кордоном. Лемки в результаті етноциду, який проводився в 40-раках та теренах Польщі, змушені були залишити свої батьківські землі. Проживають вони зараз переважно на землях, які до Другої світової війни належали Німеччині. Переселені в Україну лемки живуть у західній та крайньо-східній її частинах.

Згідно договору, який був укладений 9 вересня 1944 р. в м.Любліні між Сталіним зі сторони СРСР та Осипко Муравським зі сторони Польщі, всі українці, які проживали в Польщі мали бути примусово переселені на територію СРСР.

В даному науковому рефераті будуть викладені факти про виникнення Дубровиці та культурно-політичне життя в ньому.

Село Дубровиця має свою історію. Перше його поселення було розташоване маже за 1 км від сучасного села Дубровиця. Перекази людей з покоління в покоління говорили про те, що оселя була спалена татарською ордою.

Це стверджують розповіді Никируя Петра Олексійовича, найстарішого жителя села, який сьогодні проживає в місті Коломия, по вул.Міцкевича.

Рівночасно і розповідають історичні документи, що татарська орда була на території Ярославщини. Воно старовинне. Старожили згадують, що тоді лише були на цій території села Дубровиця і Добра, які були з’єднані дорогою.

Це стверджує “Історія України”, де вказується, що після здобуття 1240 р. Києва татарами, хан Батий рушив на захід на територію Галицько-Волинського князівства. В Галичині хан пробув до 1242 р., а потім повернув назад.

Описується про жорстоке знущання над людьми. Так жінок, дітей брали в ясир, а чоловіків і немовлят-дітей вбивали. Оселі спалювали, залишились згарища.

Після татарської навали населення почало осідати на краю діброви, де переважали дерева липи. Люди називали, ще цю діброву липники. Доказом того є перекази старожилів, які доказують, що збереглися будівлі з кругляками липи у Курка Олега (Гірнього).

Населення поступово викорчовувало діброву і жителі будували свої оселі.

(з розповіді Никируя Петра із переказів його батька Никируя Олекси).

Правдоподібно, що Дубровиця старовинне село, яке було створене в XIV ст. або на початку ХV ст., коли воно сформувалось, як село.

Назва села, мабуть, походить від назви діброви (мішаний ліс). Село Дубровиця розташоване на окраїні соснового бору, який його оточував з північного сходу і частково з сходу. На заході, півдні розкинулась широка рівнина, зайнята була полем, а на його окраїні в південному заході було пасовище за рівниною – поляни на віддалі 3 км від села розкинувся мішаний ліс, через якого йшла дорога до міста Сінява.

Саме село простягається мов би шнурочком зі сходу на захід. Посередині села йде широка дорога, а по обох боках стояли будівлі. Правда, на півдні центральної дороги розходяться невеликі вулиці, біля самої церкви з них одна дорога прямує на хутір Труші, друга – на хутори Підлих, Малу Слободу, Тростинку, Федірки. Третя – на села Теплиці, Кольонія, четверта – до міста Сіняви.

На крайньому півдні села була церква, яка потопала в липах, огороджена довкола мурами. Біля церкви похоронений священик Добрянський Микола, який загинув від польських банд 26 червня 1944 року.

Дальше була розташована гміна (управа Солтиса), школа, читальня. Вони розміщені на окраїні соснового лісу.

Саме село красиве, потопає в зелені. За селом і по селі протікає потічок. Дуже приваблює Золота річка, на лівому березі якої є село (до 1 км). Вода в ній прозора-прозора. На глибині її видно все: і камінчики різнокольорові і маленькі ікринки, риби, які плавають. Від села за 7 км протікає річка Сян. Це повноводна, глибока річка.

Найближчі села, які оточуються його є: Слобода, Теплиці, Ожана – українські села. Кольонія – польське село.

Найближчі (села) міста віддалені від села за 14-16 км: Сінява, Лежайськ, Терногрід, Ярослав, як центр повіту – 25 км.

До Дубровиці належали хутори (присілки):

Мала Дубровиця – 30 дворів;

Труші – 30 дворів;

Підлих – 9 дворів;

Федірки – 8 дворів;

Карвани – 2 двори;

Тростинка – 2 двори.

У Великій Дубровиці нараховувалося 113 дворів українців, 7 дворів поляків, 7 дворів жидів.

Населення з присілками становило:

1879 р. – 1156 чоловік;

1909 р. – 1208 чоловік;

1930 р. – 1377 чоловік;

1937 р. – 1244 чоловік.

Причиною не різкого збільшення населення пояснювалось тим, що через матеріальні недостатки воно виїжджало на заробітки в Канаду, США, Францію, Аргентину, Бразилію, Німеччину.

В 1902-1906 рр. була збудована церква (мурована) Святої Парасковії. Головним муляром був Труш Петро, священиком був Добрянський Микола, а дяком Пискор Іван, Данилець Дмитро.

На свято Парасковії в селі був праздник (кермаш). На цей праздник з’їжджалися гості з різних сіл і крамарі з міст, які продавали біля церкви різні прянощі, дитячі іграшки.

В 1909 році відкрилася початкова школа з українською мовою навчання. Правда, поряд з нею навчалася і польська мова. В школі навчалися діти з села і з присілків.

На території села був фільварок (польський двір), власником якого був князь Чорторинський. Він жив у Варшаві, а поля та двір здавав у оренду своєму кумові Іванівському.

В селі були свої ремісники:

Прекрасні слюсарі і ковалі були брати Никируї: Петро, Тимко, Василь, Іван, Микола, Павло.

Професією столяра, боднара, стельмаха володів Гарпуль Левко.

Столярі-мебельщики: Федірко, Гаврило, Тот.

Столяр-будівельник: Денис Максим,