Були свої кравчині: Ніцполь Ксеня, Когут Ксеня.

Шевською справою володіли: Остяк Михайло, Диндала Павло, Остяк Онишко.

Труш Іван був мельником у власному млині на хуторі Трушах.

В селі була крамниця, власником якої був Яцина Михайло, уродженець міста Лежайська.

Була крамниця жида Берка. Комерсантом по торгівлі тварин був Мокрицький Микола.

В цілому населення займалося землеробством. Переважно висівали жито, просо, гречку і менше пшениці. Олійні: коноплю, льон. Займалися тваринництвом.

Допоміжною галуззю господарства було бджільництво, ткацтво.

В селі добре проводилася культосвітня робота, яка велася при читальні “Просвіта”, за Австрії нею керував вчитель Луник (родич Гарпулів) з Львова.

Він організував хор громадський і церковний. З 1920-1939 рр. всією просвітньою роботою керував Тимко Никируй – учень Луника.

З великим підняттям проводилась культосвітня робота з 1939-1943 рр. Цією роботою керувала інтелігенція із Львова, яка втекла від більшовизму: Никируй Микола та Петро, Яриш Іван. Вони в селі організували танцювальний, драматичний, співочий гуртки і музичну студію по партії скрипка, де навчались. Давилець Петро, Пискор Павло, Шалева Іван, Гар пуль Іван, Пухта Степан і інші, керував студією вчитель Ждан Степан.

В 1936 р. було створено ОУН.

Головою був обраний Воробель Іван, а заступником Яцина Михайло.

До організації ОУН входили: Дуда Іван, Труш Михайло, Гайовий Іван, Гайовий Степан, Гайовий Микола, Мотиль Павло, Мотиль Іван, Мотиль Михайло, Пискор Степан, Пискор Михайло, Каня Іван.

Перше засідання було проведено в лісі, біля хутора Підлих, де було прийнято клятву (скорочений запис):

“...здобудеш Українську Державу або згинеш за неї. Ні просьба, ні смерть не змусить Тебе до зради, тайни. Будь гордий тим, що ти є спадкоємець Володимира Тризуба”.

До 70 років ХІV ст. село відносилось, як і вся Ярославина до Галицько-Волинського князівства. Внаслідок частими набігами татар землі князівства, воно ослабло і його було захоплено польськими феодалами. Ця окупація продовжувалася до 1772 року.

З 1772 року по 1918 р. територію захопила Австро-Угорщина.

Внаслідок піднесення революційного руху Австро-Угорщина розпалась. З початку 1918 по 1920 р. на землях Галичини була утворена ЗУНР. Але польські окупанти при підтримці Франції і Англії ЗУНР була потоплена в крові і цю територію окупувала Польща 1920-1939 рр.

В 1939 р. була окупована Дубровиця німцями.

З 1941 р. у червні місяці, коли була проголошена самостійна Україна, молодь повірила в це. Багато їх пішло в робочий батальйон і в українську поліцію:

Пухта Михайло (СС Галичина)

Труш Степан

Мулява Степан (Галичина)

Мутько Василь (Галичина)

Курко Іван (Галичина)

Курко Іван (Захариха)

Курко Михайло (українська поліція)

Остяк Іван (українська поліція)

Гайовий Степан (українська поліція)

Гайовий Іван (українська поліція)

Гись Микола (українська поліція).

Побачивши брехливість німецького фашизму щодо самостійності України, багато молоді залишили служити німцям.

А ряд молодих хлопців, коли була створена УПА пішли в її ряди:

Пискор Степан Павлович

Мотиль Павло Ількович

Гайовий Степан

Мотиль Іван Ількович.

Вели боротьбу проти НКВД на Львівщині, де й полягли героїчною смертю.

В 1944 р. 22 липня на зміну німецької окупації її місце зайняла Польща, за договором Сталіна та прокомуністичного уряду України та Польщі було зазначено, що повинно відбутися “добровільне” переселення українців з Польщі на Україну.

Але ніхто добровільно не збирався виїжджати. Тому була застосована сила з боку польського війська з приходом у липні 1944 року Червоної Армії почали діяти польські націоналістичні банди, групи Армії Крайової при підтримці НКВД. Села піддавались геноциду, грабуванням, польське духовенство було ідейником шовінізму.

Влітку 26.06.1949 р. в моє село вдерлися польські бандити і вчинили терор. Хто їм зустрівся в хатах всіх під ряд розстрілювали і жінок, дітей, немовлят, чоловіків. Так було розстріляно старенького священика Миколу Добрянського, сім’ю Данильців – жінку, хлопчика і 2-х немовлят, сім’ю Пухти – маму і дочку, сім’ю Бондарів – 3 чоловіка, Пухту і його дружину та внучку 4-х річну Гар пуль Катерину, Остяка Степана. А 8 січня 1945 р. вбили Наконечну Параску. Раніше в вересні 1943 р. в м.Лежанську вбили молодих хлопців Мокрицького Павла, Квіка Петра за те. що вони йшли у вишиваних сорочках. Їх мучили. заставили копати могили для себе.

Загинув Никируй Богдан – 17-річний хлопець, який працював в молочарні с.Королівна.

В 1945 р. розстріляли на могилі Січовим Стрільцям двох хлопців-братів, дітей Солтиса, Івана Труша.

Труша Степана

Труша Михайла.

Трагічно загинули люди, які повернулися з Німеччини, так Никируй Марія була пограбована і її тіло поляк Собак кинув у кірницю.

На присілку Труши вбито Зимного Івана.

Не краще становище було за німецької окупації. Розстріляно Пухту Юрія, Каню Михайла, Ленерта Адама, Ходоровського Михайла, Бичка Михайла.

В концтаборах загинули: Федірко Іван, Панько Денис, Іван Лиховша, Степан Курко.

8 квітня 1945 р. все населення села і хуторів переїхало на Україну в місто Коломию. До двох тижнів люди були на станції доки їх почали розвозити на селах району, багато залишилось в місті.

Умови життя людей були важкі. Держава, окрім приміщення, що дала, нічим не допомагала.

Частина молоді пішла в УПА, щоб вести боротьбу проти більшовизму. Так в 1947 р. літом в УПА пішли Цупер Петро, Мокрицький Михайло, Мотиль Михайло, Пискор Михайло, які загинули в 50 роках в нерівному бою з НКВД.

Так, Мотиль Михайло загинув в Микитинцях, Косовського району, Цупер Петро, Пискор Михайло в Березові Косовського району, Мокрицький Михайло в Раківчику Коломийського району.

Населення с.Дубровиця і хуторів розміщено в слідуючи населених пунктах:

Сім’ї, які проживають в м.Коломиї:

Курко Степан, Курко Катерина;

Курко Іван, Курко Степан (Захарій);

Курко Михайло (Гірний), Гарпуль Марія; Гарпуль Левко;

Мотиль Степан, Давилець Іван, Червінька Петро,

Яцина Ярослав, Пискор Павло і Марія,

Остяк Гася, Цупер Павло, Колт Михайло,

Паскор Павло, Паскор Петро, Гарпуль Левко,

Клубко