Робота до диференційованого
заліку на тему:
Культура рідного краю (Городенківщина)
План
Історичні події на території міста Городенки
Театральне життя
Музичне життя
1. Історичні події на території міста Городенки
У доісторичних часах Городниця, село положене над сплавною рікою, Дністром, була знаним і важливим торговельним та адміністративним осередком для цілої околиці. Ті часи описав прекрасно д-р Я.Пастернак у праці ГОРОДЕНЩИНА В БЕЗОДНІ ВІКІВ. Там подано, що Городниця була осідком одного з тиверських князів. Як і чому той центр в Городниці перейшов до Городенки, поки що не досліджено ні археологічно, ані історично. Сталося це в часи, коли вага і значення водних торговельних шляхів почали поступатися місцем також шляхам сухопутнім для торговців, а передовсім війська: тоді Городниця ступнево відступала місце Городенці, яка мала догідніші природні умови для сухопутних сполучень.
Чи тими шляхами маршували також римські легіони, поки що невідомо. Правда, що римський цісар Траян в 107 р. по Христі підбив був і опанував провінцію Дакію на теренах теперішньої Мадярщини; мав він побудувати укріплення для охорони перед нападами в околицях Дністра, так звані Вали Траяна. Але таких укріплень над Дністром, зокрема в околицях Городниці не виявлено. Римські легіони, мабуть, ніколи не переходили Карпат, але певно згаданими водними і сухопутними шляхами користувалися римські купці і по них залишилися знахідки, зокрема римські монети на терені Городенщини.
Найстарший наш літопис Нестора “Повість временних літ”, подає, що в 993 році київський князь Володимир Великий пішов походом на Хорватів. Прадавнє плем’я Білих Хорватів замешкувало тоді Галичину, а в тому і Городенські землі, де стикалося з племенем тиверців і тоді ті землі увійшли в склад Київської держави Володимира Великого. В ХІІ столітті Городенка належала до галицького князя Ярослава Осьмомисла (володів 1152-1187) і, очевидно, опісля вона була в складі Галицько-Волинської держави до 1340 року, бо скоро потім ті землі в 1350 році опанувала Польща за польського короля Казимира.
Але по переході під польську владу Городенська земля – з іншими українськими не мирилася з чужим пануванням. Почалися визвольні змагання з успіхами і невдачами. Боротьба велась і проти Польщі і Мадярщини, а часом і проти литовських князів – проти всіх, хто ті землі поневолював.
У ХІV столітті постало Молдавське господарство, до володінь якого входили й землі пізнішої Буковини, а яке підносило свої претензії і до сусіднього Покуття в Галичині. Почалися війни між Польщею і Молдавією, а на пограниччі, якраз на землях Снятинщини і Городенщини, скріпилися заворушення селян проти польських панів, що до приєднувався дехто і зі своєї шляхти. Молдавські господарі підтримували ті рухи. В 1489 р. селянське повстання під проводом Дмитра Мухи в силі 9 тисяч повстанців опанувало Снятинщину, Городенщину і розбиваючи опір поляків, дійшло під Галич, а навіть Рогатин. Муха походив мабуть з Молдавії. Але повстання не мало успіху. Поляки розбили повстанські сили над Дністром. Зараз у 1491 р. пішов на Покуття молдавський воєвода Стефан Великий і зайняв Снятин, Городенку, Галич. Теж пізніше на цих теренах були повстання, велися війни зі змінною долею часом аж під мурами Львова. Місцеве населення сприяло Молдавії, яка вживала книжної, руської мови, а її населення складалось і з українців, які вживали живої української мови.
Молдавія мусила піддатися під турецьку опіку, а тоді почала підупадати. Претензії на Покуття відновив войовничий господар Петро Радиш, який під Обертином 22 січня 1531 р. зустрівся з польським військом під проводом коронного гетьмана Яна Тарновського і він цього дня розбив молдавську армію. Пізніше були також спроби підбити Покуття, але без успіху. З часом кордон між Польщею і Молдавією устійнився на лінії, яка пізніше ділила Галичину від Буковини. Ще дотепер на тій межовій лінії, на полях села Серафинці, стоять високі кургани, на яких польські магнати утримували сторожу, що голосила про появу ворога.
Для оборони польська влада і пани будували замки в Городенці, Чернелиці, Обертині, Золотому Потоці. Універсали гетьмана Богдана Хмельницького і його перемоги над польськими збройними силами розбурхали народні маси також в Галичині. Вибухли повстання проти польських вельмож (загони Семена Височана), які нищили їх і їхнє добро. В 1648 році селяни Городенки та околиці зруйнували і спалили замок Яна Стжємовського, а народний гнів нищив панів і в околиці.
В 1655 році Хмельницький обложив вдруге Львів вже на спілку з московськими військами. Тоді поляк й татари почали нападати на козацькі і московські полки. Під кінець того року частина татарської орди пішла під Городенку і там якийсь час пустошила околицю – люди втікали в ліси, яри та інші сховища. Таких татарських нападів на Городенщину було багато.
У 1711 р. відбувся Учнівський собор монастирів (в Уневі, повіт Перемишляни), на якому було досить ігуменів і там згадується і про монастир в Городенці. Був це собор уніатських монастирів.
У 1668 р. Городенка дістала від польського короля магдебурзьке право, що давало місту деяку самоуправу.
У 1760 р. Стефан Потоцький (Каньовський) побудував в Городенці римо-католицький костел, а кілька років пізніше церкву Пресвятої Богородиці. Обидві будівлі в бароковому стилі і дотепер в доброму стані. В костелі є портрет фундатора, - у церкві при бічних вівтарях чудові різьблені антиподії із 17-го віку, робота митця іконостасу у церкві св. Миколая в Бучачі, Василя Семигінівського, відомого маляра-різьбаря зі Львова.
Театральне життя
В культурному житті кожного народу театрі