Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Робота

до диференційованого заліку на тему:

“Історія Городенківщини”

1. Городенка — місто районного підпорядкування (з 1939 р.). Розташована в сте-повій зоні правобережжя Дністра, за 109 км від обласного центру. Через місто проходять залізниця й автомагістраль. Залізнична станція. Населення — 8034 чоловіка.

Городенка — центр Городенківського району. Площа його—0,8 тис. кв. км. Населення — 74874 чоловіка (у т. ч. сільського — 62,4 тис., міського — 12,5 тис. чоловік). У районі 57 населених пунктів, підпорядкованих одній міській, 2 селищ-ним та 26 сільським Радам; 28 колгоспів та 2 радгоспи. Земельні угіддя району — 70957 га, в т. ч. 51,4 тис.га орної землі, 6,4 тис. га лук і пасовиськ, 0,8 тис. га садів, 1,1 тис. га лісів.

У Городенківському районі є 9 промислових підприємств, 52 школи, 22 будин-ки культури та 40 клубів.

На околицях Городенки знайдено кам'яні знаряддя праці доби міді та бронзи, поховання доби бронзи, а також бронзову застібку перших століть нашої ери та ві-зантійські монети.

Письмові згадки про Городенку належать до кінця XII ст., коли вона була власністю галицького князя Ярослава Осмомисла. Населення Городенки платило князеві натуральний оброк. В кінці XIV ст. Городенку захопила польська шляхта. Для зміцнення свого становища на початку XV ст. вона спорудила в Городенці замок. Хоч селяни в XV—XVI ст. ст. ще користувалися правом виходу з общини, воно було так обмежене, що фактично селяни перетворилися в кріпаків. Тільки з дозволу феодала, за високу плату, на очах всієї общини відбувався вихід.

Селяни були беззахисні перед паном. За вбивство селянина шляхтич платив тільки штраф у 10 грошів. У XV—XVI ст. ст. в Городенці переважали землеробство і тва-ринництво, а з кінця XVI ст. тут почало розвиватися і ремесло. Навколо замку посе-лилися бондарі, столяри, стельмахи, колісники, теслярі. Вони створили свої цехові організації. Бондарі, зокрема, об'єдналися в цех, який управлявся як Львів-ський цех бондарів. Пізніше вони об'єдналися в один цех із столярами та стель-махами.

Восени 1648 року жителі Городенки разом з селянами сіл Олешева, Любківців, Чернятина і Заболотова напали на замок Яна Жолчинського в Городенці, розгромили шляхетську залогу, розібрали все майно, а будівлі спалили.

Бої в Городенці та її околицях у 1648—1654 pp. і каральні експедиції поль-ській шляхти підірвали господарство міста. Значну частину будівель було зруйно-вано або спалено. Тільки наприкінці XVII ст. Городенка почала відроджуватися. Через місто пролягав торговий шлях з Молдавії до Кракова. Весною і восени тут відбувалися ярмарки. Торгували в основному євреї і поляки, які складали майже половину населення міста. На початку XVIII ст. в Городенці стали поселятися вірме-ни. Вони також займалися торгівлею. Крім цього, вірмени були вправними кушнірами. У місті налічувалося 30 кушнірів, свої вироби вони вивозили до Львова, Кракова, Молдавії. В 1668 році Городенка дістала магдебурзьке право. Це певною мірою послабило гніт польської шляхти над частиною населення міста — ремісниками і торговцями. Але переважна більшість мешканців Городенки виконувала феодальні повинності у формі відробіткової ренти (панщини), що визначалася потижневе за кількістю наявної землі і досягала до 5 днів на тиждень. Крім панщини, селяни відбували т. зв. позапанщизняні повинності: «повози», які виконували всі незалежно від розмірів землеволодіння, несли охорону панського двору, шарварки тощо. Уни-каючи панського гніту, селяни з навколишніх сіл тікали. Частина втікачів осідала в Городенці. Пани розшукували своїх кріпаків і суворо карали. В 1702 році до Городенки був делегований стольник К. Дульський для переговорів з Стефаном Потоцьким. Йшлося про те, щоб останній без суду і зайвих витрат видав селян-втікачів з належних йому міст. У квітні 1725 року шляхтич Єльський скаржився, що селяни Городенки відмовилися виконувати панщину, хоча сам визнавав: «їм ні з чого жити, бо зовсім не мають паші і сіна, а далі й соломи, через що воли і коні хитаються та ледве ходять». Визискували трудящих і церковні феодали. На початку XVIII ст. в Городенці засновано греко-католицький монас-тир, а в 1743 році створено римсько-католицьку парафію. Духовенство збирало з населення десятину, примушувало парафіян працювати у власному господарстві. Церковникам належала вся східна частина міста, яку називали Монас-тирським Кутом. Католицькі й уніатські священики нама-галися покатоличити українців. У 1760 році на кошти Потоцького було зведено в Городенці костьол, який є визнач-ною архітектурною спорудою і нині оберігається державою. Наприкінці XVIII ст. Городенка була вже досить вели-ким містечком. Тут налічувалося 774 будинки і мешкало 5010 чоловік, у т. ч. 2855 українців, 1610 євреїв, решта — поляки і вірмени. Основним заняттям населення було хліборобство. Більше половини селян не мали тяглової сили. Врожаї збиралися низькі

2.Трудящі Городенки за роки Радянської влади подолали культурну відсталість, У процесі розвитку економіки зростав і культурний рівень жителів міста. Своє до-звілля вони проводять у районному будинку культури, 2 кінотеатрах, 8 бібліотеках, двох клубах та двох палацах культури. Понад двадцятиліття при будинку культури працює ансамбль «Дністрові зорі». Йому присвоєно звання народного. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна він підготував народну ленініану. І хореографічному, драматичному та інших гуртках розвивають свої художні здібності близько 500 аматорів. Численні гуртки працюють при клубах і палацах культури. Кожний третій мешка-нець Городенки — постійний читач бібліотек. А понад 400 сімей го-родян мають власні бібліотеки. Поступово змінювався побут мешканців Городенки. Старі тра-диції наповнювалися новим зміс-том. Щедрівники тепер співають про


Сторінки: 1 2