Калуш

Хто сьогодні в Україні не знає місто Калуш, що розкинулося на березі річок Сівки і Лімниці — приток Дністра?..

З містом пов'язана боротьба славних синів і доньок України за її незалежність. Серед них імена Богдана Хмельницького — гетьмана війська Запорізького, о. Івана з Грабівки (Грабівського) та Семена Височана — полковників, ватажків народного повстання, Дмитра Паліїва — сотника, політичного і військового діяча, Миколи Саєвича — поручника УСС та сотника УГА, Івана Сохацького — голови повітової організації Українського народно-демократичного об'єднання, о. Андрія Бандери — посла до парламенту ЗУНР у Станіславі, Степана Бандери — організатора та провідника ОУН, Миколи Климишина — соратника Степана Бандери, українського публіциста, політика, Михайла Кравціва — інженера, громадського і політичного діяча, Івана Куровця — лікаря, громадського і політичного діяча, Михайла Струтинського — журналіста, громадського і політичного діяча.

Велику культурну спадщину для українського народу залишили про собі митці, науковці, літератори, які народилися або пов'язали свою творчу діяльність із Калушем.

Це — Іван Франко, видатний український письменник, учений, громадський діяч, Антін Могильницький — літератор, посол до парламенту у Відні, Григорій Смольський — видатний художник, Іван Рубчак, актор та співак театру ім. М. Заньковецької у Львові, Богдан Рубчак — вчений, поет, професор Іллінойського університету в Чикаго (США), Анна Гуменілович-Йонкер, громадсько-політична діячка в Канаді, Михайло Гуцуляк — педагог, директор торговельної школи в Калуші, Олесь Бабій — письменник, літературознавець, Павло Ковжун — художник, мистецтвознавець, громадський і політичний діяч, Михайло Козоріс — письменник, юрист, Костянтина Малицька (літ. псевдонім Віра Лебедева, Чайка Дністрова) — письменниця, перекладачка і педагог, Гнат Рожанський — видавець першого «Кобзаря» в Галичині, популяризатор творчості Т. Шевченка, Богдан Стебельський — літературознавець, критик і публіцист, Микола Федюшко — літературознавець, критик, публіцист, Григорій Цеглинський — просвітитель, культурний і громадський діяч, педагог, драматург, Іван Белей — літературознавець, журналіст, перекладач. Силою розуму, силою духу, силою рук сьогоднішніх калушан твориться нова сторінка літопису нашого славного міста.

У 1988 році калушани активно включилися у процеси національного і духовного відродження.

Поїздки концертно-агітаційних бригад із представниками товариства «Просвіта», Народного Руху та новітніми політичними організаціями на східні терени України зробили велику пропагандистську справу у здобутті Незалежності. Пісні про національне відродження та визвольну боротьбу, література про «білі» плями нашої історії, листівки з викриттям та засудженням комуністичного режиму все це, без сумніву, заважило на терезах, коли вирішувалася доля України. А в кульмінаційний період підготовки до проведення Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року сотні калушан із синьо-жовтими прапорами, плакатами на підтримку демократичних перетворень вирушили на лівобережну Україну та під стіни Верховної Ради.
Там вони будили в приспаних, зневірених і змордованих душах своїх братів і сестер віковічне прагнення до волі, до незалежності.
Сьогодні Калуш має добру славу в промислових колах нашої країни і за її межами. Хіміки, шахтарі, металурги концерну «Оріана» виготовляють продукцію, що за своєю якістю і конкурентноздатністю відома на світовому ринку. Машинобудівники акціонерних товариств «Карпатнафтомаш» та заводу будівельних машин впевнено виходять на широкий простір торговельно-економічних відносин. Потужні будівельні фірми міста звели десятки промислових об'єктів на Прикарпатті та по всій Україні.
Нових форм і змісту набуває культура та освіта. Воскресають забуті імена, причетні до визвольного руху за незалежність України, відроджуються фольклорно-етнографічні обряди, звичаї. Усе це втілюється в літературно-мистецькі заходи, шкільні навчальні програми.

Основними культурно-просвітницькими осередками є палаци культури, Народні Доми, виставковий зал та музей-садиба імені Івана Франка. У дитячих клубах, центрі художньої та технічної творчості учнівської молоді, навчально-виробничому комбінаті є сприятливі умови для самопізнання і самореалізації кожної дитини.

Гордістю і славою міста стала гімназія, вихованці якої є частими переможцями у міжнародних наукових та творчих конкурсах, всеукраїнських предметних олімпіадах.

Понад 700 дітей навчається у двох музичних школах міста. Калуш гідно презентує молодіжний музичний рух на Всеукраїнських фестивалях «Червона рута», «Доля», ім. В. Івасюка.

Розвиток спорту, його традиції — також яскрава сторінка в історії Калуша. Сьогодні у місті існує належна спортивна база — працюють спортивні школи, стадіон «Хімік», плавальні басейни.

Ім'я калушанина легкоатлета Євгена Аржанова стало відомим світові в 1972 році, коли він завоював срібну медаль на XX Олімпійських іграх у Мюнхені (ФРН). Від того часу в Калуші виросло багато спортсменів, які виборювали високі призові місця на світових турнірах.
У 1997 році футбольному клубові «Калуш» (до 1996 р. «Хімік») виповнюється 50 років. З Калуша починав у 1957 році свій футбольний шлях Заслужений майстер спорту Йожеф Сабо — тренер Національної збірної України, в минулому гравець київського «Динамо».

Калуш має тисячолітню історію, її витоки сягають глибини віків. Тут жили пракалушани, починаючи з бронзового віку, освоювали землю, виварювали сіль. Поступово невелике поселення в період середньовіччя переросло у містечко, яке згодом отримало магдебурзьке право.
Місто збільшувалося, зростало населення, його автохтонні мешканці-українці займалися сільським господарством, ремісництвом, торгівлею, зберігали прабатьківські традиції, розвивали свою культуру.

Історія Калуша — це водночас історія нашої багатостраждальної і героїчної України.

Минули століття, заросли травою могили давніх калушан, стали таємницею історичні події. І ось спробу висвітлити минуле Калуша робить відомий учений, академік, доктор історичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Володимир Грабовецький.

Народився він у селі Печиніжині на Коломийщині. Закінчив історичний факультет Львівського університету ім. І. Франка. В 1953 році на запрошення академіка Івана Крип'якевича, учня Михайла Грушевського, перейшов на посаду наукового