Реферат
Моє рідне село – Рибно
Писати історію села надто трудно, тому, що немає достатньо тих матеріалів, які б засвідчували його виникнення. Але користуючись деякими архівними даними, розповідями старожилів села, дещо можливо написати.
І так: перша згадка про село Рибно датована у громадських і земських актах ІФОДА, там 14, ст. 85 від 31 серпня 1444 року.
Заселення села починалось значно раніше. Як засвідчують акти, що якийсь шляхтич Міхал з Войникова своєю грамотою відступає – дарує село Рибно від імені воєводи Одровонзи своїм братам Андрію і Баниту з поселенням 15 дворів.
На підставі даної Грамоти, можна підтверджувати той факт, що згаданих 15 дворів були не єдині, так, як поселення села проходило понад річкою Черемош.
З розповідей старожилів відомо, що поселенці села, які входили до грамоти, жили і мали свої “двори” не над Черемошом, а на полі, яке вони вже обрядили. Понад Черемошом жили поселенці-втікачі, які оселились в малодоступних місцях – лугах і користувалися тільки рибою та звіриною.
Щоб приготувати їжу вони розпалювали ватри, а тому їх назвали Ватричами. Отже першими поселенцями Рибна були Ватричі, які з берега Черемша оселились неподалік ріки на кусник родючого поля. Пізніше, приблизно в 1560 році на своєму полі вони збудували каплицю – церкву. Виникає питання, для чого наші предки збудували так би сказати каплицю?
По розповідях старожилів – Максима Ватрича, Дмитра Олексика можна повірити, що каплицю побудували Ватричі для обряду померших, яких тут же коло каплиці хоронили і назвали місце похоронення цвинтар.
А тепер6 Чому поселення над Черемошом носить назву Рибне?
З даних архіву ІФОДА ст. 2 04.1/572 року аркуш 6 довідуємось: що якийсь Воєвода з Снятина з “поселення на Черемошом” від кожного двору збирав 4 мірки стригів - риби, 6 полін дров і 1 мірку меду. Це була найбільша данина.
З цього можна зробити висновок, що поселення дістало офіційну назву села Рибне від слова “риба”, якої на той час дуже багато водилось в р. Черемоші та його багатьох притоках та “норах”. Крім р. Черемош та його приток поселенці виявили ще 2 річки, які протікали через “степовий масив на заході поселення, або з заходу на схід. Пізніше одну з цих річок було названо “Вулиця”. Друга, яка протікала посеред степу назви не дістала. З часом її русло було перегачено і поселенці стали називати “суходолом”.
Характерно, що 15 ст. деякими селами володіла українська шляхта – переважно вихідці з колишньої дрібної боярської знаті, роди яких беруть свій початок з періоду Галицько-Волинського князівства (ХІІ-ХІV ст.).
За даними реєстру 1578 р. Рибном заправляють магнати Боровські. Гуцули займалися розвитком тваринництва, особливо вівчарством, свинарством, здавали різні податки натурою і грішми. За даними люстрацій, у Рибній було “вісім осілих дворищ”, - селяни жили за “дворищною системою. У кожному дворищі було по 2 госопдарства. Загальна сума феодальних податків становила 42 злоитх 12 грош. У Рибній – категорія сільської старшини – отаманів, які були на службі в панському дворі. За даними люстрацій 1563-1565 рр. в Рибній переважали натуральні повинності. Селяни давали “бджільну десятину” від 10 вуликів, “ двадцяти ну” від свиней, “поволовщину” від рогатої худоби – “1 штуку” спочатку кожного сьомого. А потім птого року, а “стаційну яловицю” – за утримання королівських чи старостинських урядовців. Щороку в Рибній кожний селянин платив 2 злотих і одну фаску масла.
За одруження складалось “поємщина”, або “поклонне”: якщо дівчина видавалось заміж у своєму селі, сплачували “до замку” 6 гривень, урядникові – рушник; якщо йшла в село “іншого пана” – 2 злотих, якщо видавалась за хлопця з Молдавії, то він оплачував 1,5 гривні, а вдовець – ще більше, оскільки вони вивозили накопичене майно. За розлучення. Які в люстрації називали “розпустою”, платити 3 злотих. Податки з сиріт називались “по головизною”.
В люстрації Снятниського староства відзначено, що в Рибній зобов’язаний кожний селянин доставити на будову Снятинського двора по два дерева.
Як свідчать архівні дані, приблизно на 1600 рік в поселенні Рибне налічувалось уже 42 двори і займали вони на той час велику територію, земельних угідь на яких випасали коней та нішу худобу.
Поселенці інтенсивно займались риболовством, скотарством, землеробством та полюванням. Скотарство займало основу роль в поселенців.
Незважаючи на те, що поселенці займали велику територію землі, лісу, лугу, жили, як засвідчують археологічні розкопки 1948 р. біля церкви, бідно, одягались скупо, хоча мали достатньо землі, пасовищ і їди. Це все свідчить про те, що в поселенні на той час ще не було ремісників.
І тому згідно архівних даних ІФОДА т. 14 ст. 85, книга – Акти громадські і земські, поселенці жили в колибах-халупах, збудованих з круглого дерева, покритих очеретом, соломою. А окремі були покриті коленими пластинами – драницями. Майже в кожному житлі поселенці підтримували вогонь-ватру, яка горіла серед житла-колиби на каменях.
У кого з поселенців ватра пригасала, загасала, їх призирали як не розумних - пустих неробів.
В житлах поселенці спали на постелях застелених хвоєю з солоною. Одягали одяг виготовлений з овечих шкір, взуття носили з волових шкір, яке називали постолами від слова пусте-ненадійне, холодне на зиму.
В 1620 році татарська навала майже не позначилася на кількості населення “в селах за Прутом” (тобто на Гуцульщині). В Рибній на той час проживало 39 селян.
На млин у Рибній сплачували “орендне”
