Лише деякі фрагментарні історичні звістки дають можливість уявити, хоч приблизно, загальний вигляд Коломийського середнь-овічного замку. Можливо, його початок — у XII— XIII ст.

Очевидно, в часи Данила Галицького, коли Коломийщина була основним центром продукування солі, як згадує невідомий автор Галицько-Волинського літопису, в Коломиї мусив бути якийсь двір чи замок.

Каміль Баранський у своїй праці висловлював припущення, що в XIII ст. в Коломиї знаходився замок, який з часом став оборонним на цій території. На жаль, такий здогад не потверджується дже-рельними даними.

За даними королівської люстрації, на Двірській вулиці прожи-вало 7 господарів, які зобов'язані були "виконувати раз в тиждень замкову роботу". Знов міські комірники зобов'язані були спрятувати сіпо, гребсти і носити його та давати грошового чиншу по 7 гроні із будинку. Як видно, це були українські міщани, яких використовува-ли для послуг замку, "замкова обслуга".

Па користь замку давались данини за ті чи інші провини. Так, в 15 пункті Статуту гончарського цеху з 1661 р. зафіксовано, що всякі "люзні ремісники" — тобто позацехові — партачі, коли стане відомо про їх ремісництво, старостинській владі мусили давати данину.

Такий стан Коломийського замку зберігався до 60-х років XVII ст. В 1664 р. старостою в Коломиї став Андрій Потоцький. Вій провів реконструкцію замку, перебудував його з дерев'яного на му-рований. ІЗ такому вигляді він знаходився до 70-х років XVIII століття.

Після захоплення Галичини Австрією 1772 р. замок остаточно втратив своє оборонне значення, і уряд зніс його в 1778 р. Мури і башти були розібрані, каміння було використано для будови міських будинків, залишилися тільки сліди валів. Руїни колишнього Коло-мийського замку стояли до кіпця 60-х років XIX ст. В 1871 р. на фундаментах замку збудовано будинок колишньої гімназії, і лише в топоніміці це місце залишилось в пам'яті місцевого населення.

Локалізація, або розселення коломийських міщан по певних дільницях і вулицях — тривалий, кількавіковий процес, який в силу тих чи інших економічних і політичних умов змінювався.

Вперше ми довідуємося про розселення передміщан Коломиї з люстрації 1565 — 1566 рр. Тут сказано, що Коломия є містечком." Ллє вона як важливе прикордонне місто посідала помітне місце в економіці краю, через що отримала "право складу солі" та інших то-варів ще з 1424 р. Крім того, Коломия залишалась стратегічним гра-дом на молдавсько-польському прикордонні, звідки нависала тоді ту-рецько-татарська небезпека, яка, починаючи з XIV ст., постійно тур-бувала Покуття з центром у Коломиї.

В. люстрації королівщини з 1616 року ми зустрічаємо такий поділ у старій частині міста Коломиї, яке ще на той час було над Прутом: згадуються Ринок (середмістя) і 8 вулиць — Шпитальна, Снятинська, Лелова, Рин, Козя, Глинська, Руський Кут, Двірська. Всі міщани, що на них проживали, платили чиншу від кількості ланів, які вони обробляли. В цілому це складало річно 5 злотих 14 грот.

Коли рух Довбуша набрав великого розмаху на Покутті, стриво-жена шляхта запросила допомоги від великого коронного гетьмана Йосифа Потоцького. Він звернувся із спеціальним універсалом до шляхти і всього населення Покуття, де закликав до боротьби з опришками Довбуша. Звернення читали по всіх селах і містах краю.

30 серпня 1742 року в Коломиї, біля міської ратуші, при зігнанні великої кількості міщан і передміських селян повірений від Коломийського староства зачитав цей універсал. Вій гласив: "Йосиф з Потока Потоцький (пан) у Станіславові, Бродах, Збаразькому князівстві і Немирові, воєвода і генерал київських земель, великий коронний гетьман, лежайський, снятинський, коломийський та інший староста.

Дано 21 серпня 1742 р. у Тернополі. Йосиф Потоцький, вели-кий коронний гетьман військ Корони".

Суворий універсал гетьмана Потоцького був прилюдно оголоше-ний у Коломиї з метою виявити і знищити народного героя.

З історичних джерел невідомо чи Олекса Довбуш за життя був у Коломиї, але не випадково мертве його тіло після трагічної заги-белі наказано було доставити до Коломиї.

24 серпня 1745 року Олекса Довбуш після важкого поранення помер. Стефан Дзвінчук 27 серпня перед Станіславівським шля-хетським судом після детальної розповіді про обставини загибелі ге-роя від його рушничної кулі сказав: "Тоді, коли Добощук помирав, у село Космач над'їхав милостивий пан Колендовський, губернатор Яблунівський. Незабаром Добощук при ньому і при людях космацької громади помер. Після смерті тіло Довбуша взяли на віз, возили по селах. Оголосили і оповістили всіх, що тіло буде встановлено в місті Коломиї".

Коломийська просвітянська традиція почалася з пам'ятного 1848 року, коли в місті в час "весни народів" з'явилася читальня, де ук-раїнське населення могло вивчати історію рідного краю, знайомитись з художніми творами, читати першу українську галицьку газету "Зо-ря Галицька" (1848-1857 роки). Здається, ця читальня стала пе-редвісником товариства "Просвіта", яке виникло через 40 років спо-чатку у Львові, а пізніше поширилося по всій Галичині.

Коломийська читальня існувала протягом 50-60-х років, особли-во активізувала свою роботу із заснуванням в місті народовцями в 1875 році філії товариства "Просвіта".

Протягом кінця XIX — початку XX ст. члени "Просвіти" дуже багато зробили у національному вихованні коломиян.

Коломийська "Просвіта" допомагала українцям відкривати очі на реакційну діяльність місцевих москвофілів, організовувала вечори пам'ятних дат, поширювала українську класичну літературу серед населення, засновувала філії свого товариства по передмістях і в навколишніх селах.

Із побудовою Народного дому в Коломиї тут зосередився весь просвітянський рух. В ньому працювали члени "Просвіти" із середмістя, українська еліта з числа гімназійних