Досить помітними постатями в історії села є Василь та Дмитро Курищуки.

Василь Курищук – педагог, пройшов шлях від вчителя до директора школи, удостоєний звання “заслужений вчитель України”. Сьогодні він завідує відділом освіти Косівської райдержадміністрації. Але не лише педагогічна діяльність є його покликанням. Його великим захопленням є література. Він впродовж багатьох років досліджує літературну діяльність письменників - уродженців Яблунева Миколи Матіїва-Мельника та Василь Атаманюка. Він автор ґрунтовних розвідок про життя і творчість цих письменників.

Дмитро Курищук журналіст, більше чверть століття працює у засобах масової інформації. Він – власний кореспондент Національної радіокомпанії по Івано-Франківській області, член спілки журналістів України.

Серед уродженців Уторопів широко відоме нині ім’я Мирослава Табахарнюка. Він засновник і керівник комерційно-технічної фірми “Крок”, який проводить широку благодійницьку діяльність, надає спонсорську допомогу малозабезпеченим сім’ям, інвалідам, школам, дитячим садкам, тощо. Він активно допомагає у проведенні різних патріотичних заходів, які відбуваються в Уторопах.

В селі заслуженою повагою користуються вчителі місцевої школи, медичні працівники та працівники культурно-освітніх установ. І так вчителька Оксана Цимбалюк з 1995 р. керує прославленим учнівським ансамблем “Смерічка”, другий вчитель – Кашевка Юрій проводить велику роботу по дослідженню історії села. Він записує від старожилів спогади, легенди, пісні про минуле Уторопів, а це має величезне значення для патріотичного виховання уторопчан.

Хочемо також нагадати, що деякі громадяни с. Уторопи з тих чи інших причин виїхали поза межі України і проживають тепер за кордоном. Але більшість з них підтримують постійний зв’язок зі своїми односельчанами і надають різноманітну допомогу для розквіту рідного села.

Підсумовуючи все вищесказане про село Уторопи, якому минає більше 630 років від дня першої письмової згадки, необхідно підкреслити, що сьогодні являє собою це гуцульське село: Отже, в селі проживає тепер 2432 жителів і налічується 960 господарств, через село пролягає заасфальтована дорога Коломия-Косів, село радіофіковане, є відділення зв’язку, працює АТС.

В селі працює нова, збудована в 1963 р. середня школа, дитячий садок, 2 фельдшерсько-акушерські пункти, 2 кооперативні крамниці і закусочна. Активно працює товариство “Просвіта” - голова Я. Грабовецький.

Мешканці села люблять свої Уторопи, пишаються ними та дбають про його майбутній розквіт.

Село Уторопи, як в минулому так і тепер, дуже гарне, мальовниче, одне з чудових сіл нашого Прикарпаття. Коли їдеш дорогою із Коломиї, через Уторопи, на Косів, то годі налюбуватися красою села, красою Карпатський гір. Справа дороги, зразу за селом, піднімаються вершини гір, вкриті темно-зеленими смерековими лісами, а серед них виділяються світло-зелені буки; зліва дороги, вниз простяглися гаї, поля, а далі в далині видніють села Ковалівка і Мишин. Кожний тут струмочок, озерце, вершина гори оповиті легендами. Між ними одна легенда пов’язана з невеличким озером і цю легенду ми хочемо розказати на завершення нашої розповіді про с. Уторопи.

На південь від села, серед гірських вершин є невелике, але глибоке гірське озеро, яке в народі називають Лебединим, або озером “Либідь”.

Розказують, що в давні часи монголо-татари напали на нашу землю і один їх загін заблудився в Карпатах.

Довго татари блукали лісами і нарешті нарешті натрапили на гуцульську хату, в якій жив старий гуцул, а в нього була дочка Маруся – красуня на всі гори. Татари схопили дівчину і наказали батькові провести їх через ліси та показати місце, де б вони могли відпочити.

Це було якраз зимою. Батько задумав помститися і повів татар на озеро.

Марно плакала дівчина, простягала руки до батька, просячи порятунку. Татари старого відштовхнули, а Марусю залишили при собі.

Вороги розклали на озері багаття і почали відпочивати Лід розтанув, проломився і татари пішли на дно, а разом з ними і Маруся. Тільки останнє слово “тату” пролунало і полинуло над верхів’ями Карпат.

Але... але дівчина не потонула, а перетворилась в білого лебедя, який кожного вечора кружляє над озером. То не лебідь, а красуня гуцулка кличе свого батька: “тату, та-а-а-т-у-у-у!”.

І з того часу стали це озеро називати Лебединим. А місцевий поет написав пісню, в якій говориться:

“...В тім краю казковім співає сопілка

І дримба дримбає десь на толоці,

Гуцулка Марійка легенду розкаже

Про озеро “Либідь”, що там на горі”.

Січень, 2004 р.