До середини 17 ст. відносяться й перші відомості про кількість населення Саджавки. В той час тут було зафіксовано 43 будинки, в яких проживало 236 чоловік [ , 25]. В цей же час у сусідньому Ланчині мешкало 253 чол., Красній – 198 чол., Добрилові – 209 чол., Делятині – 825 чол. [ ,25]

Нелегке життя населення часто погіршувалося внаслідок “голодних років”, пошестей, стихійних бід та нападів татар. Татари нападали на Покуття в 1575, 1589 та 1594 рр., а за 1612-1633 рр. - 26 разів. У 1621 р. були майже повністю знищені всі покутські села. Не обминула лиха доля й Саджавку.

У 16 столітті Саджавка належала до Делятинської волості. Сюди ж відносились також Ланчин, Великі й Малі Ослави, Микуличин та ін. У другій половині 16 ст. власниками Делятинщини згадуються Яків Хотимирський, Христофор Блудницький, Павло та Іван Турецькі.

В кінці 16 ст. Делятинська волость опинилася в руках магнатів Белзецьких, які зосередили у своїх руках біля 50 населених пунктів між Чорногорою та Обертином. Своїм багатством їм не поступалась магнатська родина Куропатвів з Надвірної. В 1645-1650-х роках Саджавка, як і вся Делятинщина, постраждала від локальної війни братів Белзецьких, які не могли мирними засобами поділити сімейний спадок.

У 17 столітті, як свідчать документи, власником Саджавки був пан А.Гурський, а сусіднього Ланчина Оссолінський.

ІСТОРІЯ КРАЮ У СПОГАДАХ ОЧЕВИДЦІВ

Сучасник про зруйнування покутських сіл і міст татарською ордою.

“Страшно було дивитися, як горіли Галицькі села і міста від лютої і жорстокої татарщини, здавалося, що небо запалене вогнем, стовпи диму піднімалися над погорілими селами і містами, несамовитий крик і зойк поневолених глушив твоє вухо, а дорогами і стежками проходила безкінечна товпа татар, які гнали великі стада худоби, а за ними підганяли ординці почорнілих переляканих полонених. Господи, за що ти так покарав ту підгірську землю, коли її люд став нещасним від татар”.

(З книги В. Грабовецького “Іванівці. Літопис села над Прутом”. Івано-Франківськ, 2001, с. 70).

ІСТОРИЧНА ХРЕСТОМАТІЯ

Іван Франко про славного месника Олексу Довбуша.

“Хто був недавно князем і владикою тих гір, орлом того воздуха, оленем тих борів, паном тих панів аж ген до Дністрової води? Довбуш! Перед ким дрожали смілі і сильні, корилися горді? Перед Довбушем! На кого надіялися слабі, бідні і утиснені? На Довбуша! Хто був героєм наших гір, начальником наших легіонів? Довбуш!”

(Франко І. Петрії і Довбущуки. Повість в трьох частях. Твори в 20 томах. Т. VІІІ. К. , 1952, с. 115).

ПІСНІ, ЛЕГЕНДИ І ПЕРЕКАЗИ РІДНОГО КРАЮ

Легенда про Довбуша, записана в селі Іванівці, яке межує з Саджавкою.

“Колись через Прут з Печеніжина до Іванівців можна було переходити через брід ріки, а там, де була глибока вода, перевізник перевозив людей на човні. На дорозі тут була рогатка, яку пильнував іванівецький жид і брав з людей мито за цей переїзд і навіть за перехід через Прут.

Одного разу переходив через рогатку Олекса Довбуш. Жид вимагав від нього оплату, а Довбуш, не маючи грошей, дав жидові свою смушеву шапку. Коли люди сказали жидові, хто це був, жид дуже налякався і ціле життя зберігав ту шапку, боячись, що Довбуш за нею прийде і покарає його за здирство”.

(З книги В.Грабовецького “Іванівці. Літопис села над Прутом”, с. 72-73).

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ КРАЄЗНАВЧОГО ПОШУКУ

Назвіть головні заняття жителів Саджавки в період пізнього середньовіччя. Як ви уявляєте господарство саджавського селянина, який жив у 17 столітті?

Розкрийте причини активної участі наших краян в антифеодальних рухах і народних виступах 17-18 ст.

Назвіть імена народних месників із Саджавки, які збереглися в пам’яті старожилів села.

Як в народній пісні про Олексу Довбуша оспівано трагедію легендарного месника?

Запишіть від старожилів села пісні, легенди і перекази про героїчну боротьбу наших земляків за волю і краще життя.

СИВА ДАВНИНА

Історичне коріння Саджавки сягає в глибину тисячоліть. Про це свідчать археологічні знахідки, виявлені в селі та навколишніх населених пунктах. Вони допомогли розкрити багато таємниць про життя, побут, культуру стародавніх мешканців нашого краю. Загалом, на території Делятинського історико-етнографічного регіону, куди входить і Саджавка, лише впродовж 1960-1980-х років виявлено понад 50 археологічних пам’яток [ , 14]

Найдавніші сліди життя на території нашого краю відносяться до періоду пізнього палеоліту (40 тисяч років тому), коли тут проживали представники неандертальської людини (стоянка в Делятині). Ця людина залишила після себе мустьєрську культуру, з такими основними знаряддями праці як крем’яні рубила, скребла та відщепи масивних форм.

Крем’яні знаряддя праці кроманьйонської людини, що датуються 12-15 тис. років тому, виявлено в сусідніх селах Красній та Добротові. Ще більше стоянок первісної людини у навколишніх урочищах датуються періодом мезоліту (8 тис. р. тому). Характерно, що люди цієї епохи жили уже в куренях і напівземлянках.

На Прикарпатті виявлено 115 археологічних пам’яток племен бронзової доби (2-1,5 тис. р. до н.е.) [ ]

Епоху бронзи супроводжував перший великий суспільний розподіл праці – відокремлення скотарства від землеробства. Племена бронзового часу вчені відносять до праслов’янських. Їх поселення складалися з 15-20 жител, розташованих на підвищених берегах річок. Це були землянки та наземні споруди.

На північній окраїні Саджавки, в урочищі Горбки, виявлено пам’ятку археології бронзової доби. Це – поселення, що відноситься до