Автор залишив відомості і про Харківський університет та гімназію, які він мав змогу відвідати за час свого перебування у місті. Ці навчальні заклади справили на нього добре враження завдяки відмінній професійній підготовці викладачів та високому рівню знань студентів [8;c.435-437].

Зустрічаємо ми в цій праці також і дані про кількість жителів у Харкові в ті часи, наводяться данні про ціни на місцевих ринках та умови оренди землі [8;c.438-440], що свідчить про те, що А.Гакстатгаузен не тільки покладався на власну спостережливість, але й користувався іншими джерелами для написання своєї роботи. Висвітлюючи побут місцевого населення, автор послугувався книгою В. Зуєва “Путешественные записки от Петербурга до Херсона в 1781-1782 гг.”, про що він зазначає на сторінках книги [8;c.450-457].

Отже, як бачимо, праця А.Гекстатгаузена досить насичена різноманітною інформацією з життя Харкова 40-х рр. ХІХ століття. Ми знаходимо в ній відомості про устрій міста, життя простих людей та місцеві заклади освіти. Автор намагається довести, що Харків відіграє досить важливу роль в економічному та культурному житті всього Слобідсько-українського регіону.

В 50-их рр. ХІХ століття Харків відвідали декілька мандрівників, які залишили свої враження про місто у формі дорожніх нотаток. Серед них професор Дерптського університету А. Пепщольдт, що побував у Харкові у 1855 році. Його праця “Учёное путешествие в южные губернии России” висвітлює окремі сторінки з життя міста. А. Пепщольдт, як офіційна особа, був прийнятий вищими посадовими особами Харківського міського керівництва. Разом з ними він відвідав університет, Палату державного майна та нове ветеринарне училище. Про всі ці місця він згадує на сторінках своєї книги.

Будучи в університеті, А. Пепшольдт оглянув учбові приміщення, дослідницькі кабінети, які справили на нього гарне враження, хоча він звернув увагу і на негативні моменти - застарілість технічного обладнання [28;c.48-50]. Залишили приємне враження у нього і відвідини Харківської палати державного майна, де увагу автора найбільше привернула колекція мінералів та новинки сільськогосподарської техніки [28;c.50-52].

А. Пепщольдт відзначив, що Харків - це прекрасне, квітуче місто, яке безперервно розширюється, і відзначає його значну роль в економіці Російської імперії [28;c.52-54].

Загалом праця А. Пепщольдта характеризується стислістю і точністю висловлювань, що притаманно науковому стилю. У ній не знаходимо ліричних відступів та виявлень особистого ставлення до міста чи до людей, яких він тут зустрічав. Однак ,незважаючи на таку досить суху форму викладу та скупість інформації про Харків, праця А.Пепщольдта являє собою цікавий матеріал для дослідників Слобожанщини середини ХІХ століття.

Майже протилежними за змістом та за формою надання інформації є замітки І.С. Аксакова, видатного російського вченого-економіста, який написав дослідження про українські ярмарки першої половини ХІХ століття. І. Аксаков приїхав до Харкова у 1856 році, пробув тут декілька місяців і поїхав до Одеси. В своїх листах до батька він ділиться враженнями від перебування на території Слобожанщини, зазначаючи, що все тут відрізняється від інших регіонів Росії: клімат, мова, одяг та звичаї населення [1;c.98-99]. І.С. Аксаков звернув увагу на те, що змішання двох різних народів – російського та українського, що відбувалося на Слобожанщині, дало негативні результати. Тутешні українці хочуть бути схожими на росіян, тому починають вдягатися по-російськи, перекручують свою мову, густо пересипаючи її русизмами, і поступово забувають свої звичаї [1;c.98-99]. Автор не вбачав у цьому наслідків русифікаторської політики царизму, а всю провину перекладав на представників верхівки українського суспільства, яка повністю втратила зв’язок зі своїм народом, бажаючи лише якомога вище піднятися службовою драбиною [1;c.98-99].

Традиційно увагу мандрівників привертала окраса міста Харкова – Харківський університет. Не став виключенням і І. С. Аксаков. При цьому він відзначив, що університет не має впливу у місті і живе своїм окремим, замкненим життям[1;c.98-99].

Таким чином, замітки І.С. Аксакова не містять великої кількості фактів з життя Харкова, але вони розкривають перед нами суть процесу формування етнографічної самобутності Слобожанщини в середині ХІХ століття.

В тому ж році Харків відвідав Н. Волобуєв. Він залишив досить докладне повідомлення про соціально-економічний розвиток міста. Його робота, яка так і називається “Місто Харків”, досить об’ємна. Вона базується не тільки на власних спостереженнях автора, але й на інших джерелах, в першу чергу, топографічних описах, історичних відомостях та спогадах інших мандрівників. У викладанні матеріалу спостерігається певна система: спочатку подаються відомості про географічне розташування міста, клімат, флору та фауну Слобожанщини [7;c.5-7], потім відомості про соціально-економічний розвиток Харкова та, на сам кінець, основні віхи його історії [7;c.10-12].

Досить велику увагу Н.Волобуєв приділив дослідженню торгівлі у Харкові. Докладно описуються 4 найголовніші ярмарки: час, коли вони відбуваються, який товар на них продають та об’єми продажу, а також маленькі губернські ярмарки [7;c.13-15]. Автор відзначив роль Харкова, як центра торгівлі на лівобережній Україні, окремо ним виділяються зв’язки міста з іншими регіонами України та Росії [7;c.16-18].

З огляду на це, можна зробити висновки, що праця Н. Волобуєва, ґрунтуючись на великому колі джерел, дає нам у першу чергу