якої мала відповідати природно-географічним, соціально-економічним і культурно-історичним характеристикам, які за до-помогою лінгвістичного аналізу відтворили б спільні елементи цієї мови. Таку територію вчені (В. Даниленко, Л. Залізняк, Т. Сулемірський) визначили - це Україна. IV тис. до н.е. тут жителі вели осілий спосіб життя, скотарство виокремилось із змішаної землеробсько-скотарської економіки в самостійну галузь. Се-ред домашніх тварин виділялися кінь, бик, корова, вівця, сви-ня, собака. Культ коня і бика посідав панівне місце у суспільній свідомості. Високого рівня досягло землеробство. Здійснено перехід від мотичного до орного землеробства. Вирощували пшеницю, льон. Зерно мололи зернотерками та жорнами, пекли хліб. Знали садівництво і бджільництво.
Праіндоєвропейці виготовляли глиняний посуд, були знайо-мі з металургією міді, срібла, золота.
Суспільний устрій жителів характеризувався патріархальністю, домінуванням чоловіка у сім'ї, військовою демократією.
Вирізнялося три прошарки населення: жерці, військові та рядові общинники - землероби, пастухи, воїни. Поклонялися зброї, коню, сонцю-колесу, вогню, дереву.
Отже, рослинний і тваринний світ індоєвропейської прабать-ківщини відповідає східній Європі, Україні, яка стала порубіжжям між осілими, миролюбними землеробами Європи та агре-сивними народами азійського степу. Це визначило її історичну долю аж до XVIII ст.
До версії східноєвропейського походження індоєвропейців схиляється й М.Грушевський. Найбільш правдоподібним він вважає висновки, "прийняті рядом визначних сучасних уче-них..., що правітчизною індоєвропейського племені (зване та-кож арійським) була східна Європа".
Від написання "Історії України-Руси" минуло майже сто-ліття. Висновки М.Грушевського підтвердилися. Прабатьків-щина індоєвропейців не Азія, а Україна, а точніше - вона була її східним крилом.
Уся складність етнічної історії українців - у розмаїтті кон-цепцій їхнього етногенезу. З чотирьох головних версій: три-пільсько-арійська, ранньослов'янська, києво-руська та пізньо-середньовічна нам видається найпереконливішою перша, згідно з якою український етнос сформувався в III-IV тис. до н.е. Це принаймні набагато ближче до тих первісних людей, що засе-ляли Україну мільйон років тому.
Трипільсько-арійська концепція, що заснована на "теорії безперервності "розвитку народів із пошуком їхніх етногенетичних коренів у надрах первіснообщинного ладу, стосовно ук-раїнців виглядає так: прямими нашими предками, за тверджен-ням київського археолога В. Хвойка (1850-1914), було енеолітичне населення, що проживало на території сучасної України. Згодом воно перетворилося на неврів - одного із скіфських пле-мен, потім на антів, відтак на русів часів Київської Русі і зреш-тою - на українців. Звичайно, точка зору В. Хвойки не стала ще домінуючою в Україні. Значна частина вчених схильна вважа-ти, що найбільш інтенсивно український народ став формува-тися в VI-IX ст., тобто перед добою Київської Русі.
Найбільш одіозною є середньовічна версія, згідно з якою українці як етнос з'явилися не раніше XIV-XVI століть, після розгрому татаро-монгольськими ординцями так званого "єди-ного давньоруського народу". Ця заідеологізована концепція відображає російсько-радянські претензії на спадщину українсь-кої держави - Київську Русь. Вагомих наукових аргументів на користь цієї версії не існує. До XV ст. український народ уже був виокремленою, самобутньою етнічною спільністю.
Автори кожної із цих чотирьох концепцій намагаються об-межити і звузити етногенез українців до своєї точки зору, інші ж вони відкидають. Наявність їх засвідчує, що виникнення будь-якого народу, і в тому числі українців, не відбувається раптово, миттєво. Це тривалий процес, і етапи формування його харак-терних ознак дають підставу говорити про утворення певної спільності, цілісності й монолітності.
На наш погляд, найправильнішою точкою зору щодо етно-генезу українців є та, яка враховує перших людей, які з'явились на нашій землі, а це, як було сказано вище, - мільйон років тому.
Нашу версію про походження українців можна назвати "королевською" (від назви закарпатського села Королеве) або ж "теорією безперервності" формування українського етносу. Такий висновок базується на системному підході до проблеми, на взаємодії автохтонних культур із культурами прибулих лю-дей.
Чи вписується названа концепція у загальноприйняті поло-ження зародження народів: фіксація часу їх появи, наявність території, простеження безперервності і послідовності їхнього культурно-історичного розвитку, сформованість загальноетнічної самосвідомості, антропологічні ознаки, зникнення наро-ду? Так, в основних параметрах їх можна простежити у жителів, що заселяли нашу землю від найдавніших часів. Тільки вони проявлялися в динаміці, у зростанні і в удосконаленні. Поколін-ня людей виростали одне по одному. Незважаючи на стихійні лиха, війни, покоління від покоління переймали здобутки попе-редніх надбань і передавали їх своїм нащадкам. Культурний розвиток на українських землях не переривався. Послідовна зміна культур на території майбутньої України складала з давніх часів етапи, щаблі формування та розвитку спільності, що по-ступово оформилася в українську.
Вагомим підтвердженням автохтонності українців на своїй території є думка С.Злупка про взаємодію людини і довкілля. Адже ж відомо, що поза такою взаємодією існування народу неможливе. Людина, її тілесна будова і духовність існують в органічному зв'язку з довкіллям. Вирвати її з природного сере-довища ще нікому не вдалося, бо людина живе природою, вона її органічна єдність. В організмі людини є всі елементи природ-ного довкілля. Яскравим свідченням предковічного побутування українців на своїй землі є сформовані впродовж тисячоліть хліборобські продукти, які не тільки задовольняють людину в їжі, але є добрими ліками. До таких харчів-ліків належить, зок-рема, знаменитий український борщ. До речі, найтривалішою у національній пам'яті є пам'ять про харчі. За словами відомого фітотерапевта Євгена Товстухи "борщ - це універсал, який ство-рений нашим етнічним автохтоном рідної землі для того, щоб ми вічно жили, були вічно здоровими". Він є українською на-ціональною стравою і міг з'явитися тільки в українському при-родному середовищі. Чи не в цьому закладені елементи трива-лої туги за батьківщиною, чи не є це підтвердженням того, що споконвічне проживання на рідній землі органічно увійшло в тілесну будову