По-різному склалися долі цих двох мов. Санскритська ста-ла "мертвою", нерозмовною, подібно до латини, яку підібрала медицина для своїх професійних потреб. Українська - зберег-лась і відстояла себе. Та загроза не минула! Не можна допусти-ти, щоб вона повторила долю санскриту й латини, бо без мови згине Україна.

Важливим є те, щоб санскритська "мертва" мова розповіла про вік живої української. Дійсно, для того, щоб споріднені сло-ва змогли опинитися в обох мовах, вони повинні були ввійти в широкий ужиток задовго до розлучення, яке відбулось унаслі-док переселення частини аріїв до Індії. А це означає, що цим мовам не менше 3-4 тисяч років.

Останнім часом з'являються нові погляди на етногенез стародавніх слов'ян — предків українців. Йдеться, зокрема, про давньоруську народність як історичну реалію всього періоду існування Давньоруської держави. В її етнічній історії пропонується виділити три періоди: генезисний — від VI ст. до об'єднання Північної та Південної Русі за князювання Олега; ранньофеодальний — до почат-ку XII ст. у рамках єдиної монархії; період існування східнослов'янської спільності в епоху феодальної роз дробленості (до 40-х років ХІІІ ст.). Також по-новому ставляться питання про роль етнічних елементів у процесі формування східних слов’ян, про відмінності у культурі населення різних районів Стародавньої Русі.

ІV. Сучасна українська мова – еволюційне продовження трипільсько-арійсько-староукраїнської:

Отже, сучасна українська мова - то еволюційне продовження трипільсько-арійсько-староукраїнської. Осетинський мово-знавець В. Абаєв відстоює думку, що скіфська (сколотська, скитська) мова започаткована не в Індії (Ірані), а в Праукраїні. У 1853 році англійський лінгвіст Равлісон науково підтвердив, що всі клинописні фіксації на табличках, знайдених у Шумерії, зроблені скіфською мовою.

Як відомо, сучасну писемність в Україну принесли брати Кирило і Мефодій приблизно 1000 років тому. А до цього? Були ми темні і дикі? Близько 350 років імперській історіографії кортіло довести, що нас і нашої мови взагалі не було на світі. Але є неспростовний доказ писемності на території України, якій понад 4000 літ. Це - напис, зроблений на глиняному горщику у три-пільському поселенні поблизу Дніпропетровська (нинішнє село Попасне). Вчені розшифрували стародавні літери (перший у світі літерозвуковий алфавіт). Напис означає - "фарба". Хімічний аналіз справді підтвердив, що на стінках горщика є залишки кіновару.

Про глибочезну давність української мови свідчить і по-рівняння наших найпростіших слів зі словами шумерської мови. Це видно із таблиці.

Шумерське слово |

Його значення |

Український відповідник

Sik (сік) |

удар |

сікти, січа, січка

Schu (шу) |

рука |

шукати, шурувати

Ніп (гін) |

йти |

гони, перегони

Sahin (загін) |

наближатися |

навздогін, заганяти

Ни(гу) |

голос |

гукати, гук

Kur (кур) і т.д. |

гора |

курган

Про прадавність української мови свідчить і так званий "Рукопис Войнича", написаний вишуканою українською мовою на 232 пергаментних сторінках за 500 років до Різдва Христового. Яка історія цього рукопису? Цей історичний документ було знайдено ще 1666 року в Чехії. Згодом він потрапив до Італії, де 1912р. його купив колекціонер Войнич і вивіз до США. У 1975 році рукопис розшифрував болгарин-слов'янознавець Джон Стойко. Учений однозначно кваліфікував його як пам'ятку української мови дажбожичівської (язичницької) доби. Відобра-жені в пам'ятці події учений датує VII-VI ст. до н.е. В рукописі згадуються Русь, Мідія та її цар Понт, прабатько українців Ор. Сам Д. Стойко назвав пам'ятку "Листи до Ока Божого" (у ній фігурує Око Боже - символ праукраїнської віри). Український видавець В.Довгич назвав її "Послання оріян хозарам".

Отже, "Рукопис Войнича" - це документальне підтверджен-ня того, що українська мова звучала три тисячі років тому. І таке відкриття зробив дослідник, який не є українцем.

Ще один неукраїнець прийшов до аналогічного висновку. Це польський і російський філолог, талановитий сходознавець Михайло Красуський, який в опублікованій ще 1880 р. в Одесі брошурі "Прадавність малоросійської мови" довів, що "ук-раїнська мова не тільки давніша від усіх слов'янських, але й сан-скритської, грецької, латинської та інших арійських". Звісно, ця брошура старанно замовчувалась за радянського режиму як "буржуазно-націоналістична".

У 1991 році японські вчені, заклавши відповідні дані нашої мови в комп'ютер, одержали висновок, що вона - одна з неба-гатьох найдавніших мов світу. Цим підтверджено об'єктивність і науковість аргументації М. Красуського. Невже і японський комп'ютер - український націоналіст?

Те, що коріння української мови сягає сивої давнини, дале-ких дохристиянських часів, засвідчують зразки праукраїнської мови у багатющій спадщині обрядової поезії (щедрівки, веснян-ки, купальські пісні та ін,). Більше того, мовознавці вважають, що вже у IV-V століттях українська мова мала виразносформовані діалекти. І завершився цей процес на рубежі XI-XII ст, коли вона в народнорозмовному варіанті вже набула в основному всіх притаманних їй мовних рис. У ті часи українська народність мала дві гілки: галицько-волинську (вона зберегла за собою традиційну назву "Русь") і наддніпрянську, коли в неї з кінця XII ст. з'являється назва "Україна".

Щодо походження української літературної мови, то в су-часній науці ніяких проблем немає. Загальновідомо, що її запо-чаткував І. Котляревський, а основоположником став Т. Шев-ченко, які писали свої твори народною мовою на основі українських