Важливим джерелом етногенетичної інформації про ук-раїнців є антропологічна наука. Антропологія (від грецьких слів "антропос" - людина та "логос" - наука, поняття) - наука про варіації фізичної будови людини у часі та просторі. Застосо-вуючи суто біологічні методи вивчення людських популяцій (від латинського "популатіо" - населення), ця наука здатна добува-ти таку історичну інформацію, яка недоступна "власне історич-ним" дисциплінам. Ця інформація стосується спорідненості чи відмінності давніх і сучасних етнічних груп, ролі міграцій у фор-муванні народів, співвідношення місцевих та іноетнічних ком-понентів у процесі етногенезу тощо.

Що стосується українців, то на їхні антропологічні риси мали вплив ще трипільці, яким були притаманні риси середзем-номорської людськості: невисокий зріст, тендітність будови, темна пігментація, а також "чорнії брови, карії очі".

Через те, що Україна протягом багатьох віків служила, так би мовити, битим шляхом для масових рухів народів з Азії до Європи і навпаки, то населення не могло не змінюватись за скла-дом, мусило затримувати в собі сліди попередніх етнічних верств. Ясна річ, що наслідком цього не могла не з'явитись пев-на змішаність етнічного типу її території. Через це особливої чистоти етносів не буває. Ця реальність загальносвітова. Але на цій підставі не можна ставити під сумнів самодостатність наших предків.

Найближчими предками українців були слов'яни, їхню ан-тропологічну класифікацію здійснив проф. Е.Т.Амі (Франція). Він поділяв слов'ян на дві великі групи: 1) ясноволосу та ясно-оку, субрахіцефалічну та низькорослу, з широким обличчям і часто видовженою головою, зачисляючи до неї полабських слов'ян (венедів), поляків, білорусів і росіян; і 2) темноволосу, темнооку, брахіцефалічну та високого зросту, до якої він відно-сив сербів, хорватів, словенців, чехів, словаків та українців. За цими даними, українці належать до європеоїдної раси, в рам-ках котрої тяжіють до її південної гілки.

Якщо говорити конкретно про головні антропологічні оз-наки українців, то слід погодитися з висновками Х.Вовка (1847-1918), який довів, що українське населення є досить одноманіт-ним. Воно темноволосе, темнооке, вищого за середній чи висо-кого зросту, брахіцефальне (круглоголове), порівняно високоголове, вузьколице, з рівним і досить вузьким носом, з порівня-но короткими верхніми та розвиненими нижніми кінцівками. Відносно високий зріст та мідна статура більшості українців - це спадщина індоєвропейських землеробів і скотарів. Сукупність цих ознак ми вважаємо за можливе визнати українським антропологічним типом. Однак треба пам'ятати про можливе відхилення від названого типу в різних географічних регіонах України, особливо сільських. Таке відхилення спостерігається на півночі України, в зоні Карпат, Нижньому Подніпров'ї та Буковині, що дає підставу виділити тут окремі морфологічні варіанти. Найбільш давні архаїчні риси фізичної будови українців збереглися на Правобережному Поліссі та Волині. На Лівобережжі та Нижньому Подніпров'ї відчутний вплив давньо-го іранського, а в Карпатській зоні та Буковині - фракійського компонентів. В окремих південних районах Середньої Над-дніпрянщини спостерігається незначна монголоїдна домішка, що є наслідком слов'яно-тюркських взаємин.

У цілому ж українці досить однорідні в антропологічному відношенні, основні їхні ознаки формувалися на території Ук-раїни протягом тисячоліть.

Розглянувши корені походження українського народу та його антропологічні ознаки, можна дійти висновку, що відко-ли існує українська земля і на ній люди, відтоді стали поступо-во формуватися у них певні елементи, що нині характеризують українців. Але це був довготривалий, складний процес, що об-числюється тисячоліттями.

Як відомо, основною ознакою етногенезу є поява етнічної самосвідомості, зовнішнім проявом якої виступає самоназва. І хоча літописними джерелами вона зафіксована наприкінці XII ст., українська нація уже існувала в період діяльності Київської Русі. Далі вона зміцнювалася в процесі національно-визвольної боротьби XVI-XVII ст., коли творилася українська державність - Козацька республіка. Адже недаремно її жителів називали "нацією козаків". Формування української нації продовжується і нині.

Висновок

На наш погляд, концепції безперервного розвитку народів від первісних часів є безпідставними, оскільки історія людства - це процес постійного виникнення, розвитку і зникнення етнічних спільностей та заміни їх новими. Не залишаються незмінними як самі етнічні спільності, так і їхні ознаки: територія розселення, особливості господарської діяльності, мови, культури.

Література:

Грушевський М.С. Історія України-Русі-Х., - 1991р.

Науко В.І., Артюк Л.Ф., Горленко В.Ф. Культура і побут населення України. – К., 1993.

Смалій В.А., Гурксій О.І. як і коли почала формуватися українська нація. – К., 1991р.

Чапура С.М. “Історія державностей в Україні”. – К., 2002.